Спецпроект

В усіх церквах УГКЦ молитимуться за жертв Волинської трагедії

В неділю, 14 липня 2013 року, у всіх храмах Української греко-католицької церкви відбудеться поминальне богослужіння за упокій душ всіх поляків і українців, невинно убієнних під час польсько-українського конфлікту 1940-х років.

Про це повідомляє офіційний сайт УГКЦ.

Відповідну постанову прийняв синод єпископів УГКЦ "для належного вшанування жертв трагічних подій українсько-польського протистояння на Волині 1943 року та для запобігання в майбутньому подібним звірствам, які не сумісні з ім’ям християнина".

Як відомо, у березні 2013 року УГКЦ засудила масові убивства на Волині в 1940-х роках і закликала до примирення польського та українського народів. "Політично зумовлене маніпулювання обставинами цієї трагедії і затята непримиренність людських сердець поодиноких осіб або груп можуть лише роздмухати пригаслий вогонь міжнаціональної ворожнечі", - ішлося в заяві.

"Хочемо будувати відносини між українським і польським народом у дусі взаємного примирення та прощення, щоб наше минуле не отруювало нашого майбутнього, - зазначив глава УГКЦ патріарх Святослав. - Ми разом маємо перепросити один одного, обійнятися і будувати спільне європейське майбутнє".

Пізніше із закликами до взаємного прощення виступили римо-католики Волині і УПЦ Київського патріархату.

Перед тим голова Римо-католицької церкви в Україні Мечислав Мокшицький повідомив, що виробити спільної позиції з УГКЦ не вдалося через те, що "запропонована греко-католиками формула "пробачаємо і просимо пробачення" є нонсенсом", а вибачатися треба тільки українцям.

На початку квітня 2013 року у Києві створено громадський комітет "Примирення між народами". Відомі релігійні та громадські діячі звернулися до українського та польського суспільства зі словами співчуття щодо взаємного протистояння часів Другої світової війни і важливості добросусідських відносин сьогодні.

У березні 2013 року голова ВР Володимир Рибак закликав голів Сенату та Сейму Польщі підтримати ініціативу щодо встановлення Дня пам’яті та примирення українців і поляків.

Волинська трагедія - обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені Українською Повстанською aрмією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

Є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Існують різні версії подій на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч поляків та тисячі українців. В Польщі існує доволі потужний правий "кресовий рух", який використовує події 1940-х для зображення українців як різунів і паліїв.

Офіційно процес примирення розпочали у 2003 році президенти Кучма і Кваснєвський, у 2006-му його продовжили Ющенко і Качинський, відкривши у селі Павлокома пам'ятники замордованим українцям і полякам.

Дивіться також інші матеріали ІП на тему "Волинська трагедія"

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.