Спецпроект

Українські і польські жертви Волинської трагедії "непропорційні" - католики

Римо-католицька церква України визнає, що в 1940-х роках поляки убивали українців, але робили це не в таких масштабах і не такими варварськими методами, як українці.

Про це йдеться у пастирському листі римо-католицьких єпископів України з приводу 70-ї річниці Волинської трагедії.

За твердженням римо-католицького кліру, "так звана Волинська Різня розпочалася Кривавою Неділею 11 липня 1943 року, коли збройні сили українських націоналістів напали на десятки польських поселень і сіл Волині [українські науковці наголошують на недоведеності цього вельми поширеного в Польщі уявлення - ІП], атакуючи як віруючих, що згромадилися в римсько-католицьких святинях та каплицях, так і людей, що перебували у своїх домівках".

Автори листа стверджують, що під час трагічних подій загинуло багато римсько-католицьких священиків і черниць, а кілька десятків греко-католицьких і православних священиків зазнало репресій за несхвалення скоєного злочину.

"Треба визнати, що здійснювалися акції самооборони і акції помсти з польської сторони, у котрих і загинули невинні українці, - зазначається у пастирському листі. - Проте ці дії не були пропорційними щодо кількості жертв лиходійства, ані варварських методів, якими їх чинили".

"В історії життя мільйонів воїнів, офіцерів та військових різних тоталітарних держав слово "наказ" відігравало магічну роль. Воно стало ширмою, за якою ховалася власна провина, відповідальність за злочин, - наголошують автори листа. - Схоже, фальшиві виправдання можуть обирати форму перекладання вини на ідеологію, керівників партії, чи їх провідників"

У зверненні підкреслюється, що не можна говорити про групову відповідальність за ті події.

"14 липня у Луцькій римсько-католицькій катедрі, в символічну річницю Кривавої Неділі, прагнемо ще раз довірити Богу всі жертви помилкової ідеології, яка тоді оправдовувала ґвалт і масове насильство, - пишуть автори листа. - Всім, хто має на сумлінні пляму чи тінь цього лиходійства, пригадуємо правду про примирення і слова Господньої Молитви: "Отче наш (…) прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим". 

Пастирський лист буде прочитано в усіх римо-католицьких церквах України в неділю, 30 червня 2013 року.

Як відомо, у березні 2013 року Українська греко-католицька церкв оприлюднила звернення, в якому засудила масові убивства на Волині і закликала до примирення польського та українського народів. У квітні з закликами до взаємного прощення виступили римо-католики Волині.

Перед тим голова Римо-католицької церкви в Україні Мечислав Мокшицький повідомив, що виробити спільної позиції з УГКЦ не вдалося через те, що "запропонована греко-католиками формула "пробачаємо і просимо пробачення" є нонсенсом", а вибачатися треба тільки українцям.

У червні 2013 року Сенат (верхня палата польського парламенту) підтримав резолюцію до 70-річчя Волинської трагедії, де події 1943 року визначаються як "етнічна чистка українськими націоналістами польського населення з ознаками геноциду".

Волинська трагедія - обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені селянськими загонами самооборони з обох боків, Українською Повстанською aрмією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

Є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Існують різні версії подій на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч поляків та тисячі українців. В Польщі існує доволі потужний правий "кресовий рух", який використовує події 1940-х для зображення українців як різунів і паліїв.

Офіційно процес примирення розпочали у 2003 році президенти Кучма і Кваснєвський, у 2006-му його продовжили Ющенко і Качинський, відкривши у селі Павлокома пам'ятники замордованим українцям і полякам. Тоді ж українські політичні і громадські діячі попросили вибачення у поляків.

Раніше польські історики і політики (за винятком кресових організацій) згоджувалися, що під час Волинської трагедії постраждали і українці. Однак тепер керівник Інституту національної пам'яті Польщі в односторонньому порядку покладає провину за українсько-польський міжетнічний конфлікт 1940-х на українців, називаючи трагедію "різаниною" і "геноцидом".

У червні 2011 року планувалося, що президенти Янукович і Коморовський спільно візьмуть участь у відкритті меморіальних комплексів у Волинській області (убитим полякам) та Люблінському воєводстві (убитим українцям). Цього досі не відбулося.

Дивіться також інші матеріали за темою "Волинська трагедія"

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.