Спецпроект

У луцькому музеї відкрилася виставка про Волинську трагедію

Презентація виставки "Волинські події 1943 року в документах, спогадах, дослідженнях" відбулася у Волинському краєзнавчому музеї.

На виставці, присвяченій 70-й річниці польсько-українського протистояння на Волині в роки Другої Світової війни, представлені матеріали музею, державного архіву області, обласного ветеранського громадсько-культурного товариства "Холмщина", повідомляє прес-служба Волинської облдержадміністрації.

За допомогою експонатів (фотографій, документів, книг, свідчень очевидців, листівок і газетних публікацій) подається інформація про складні сторінки спільної історії українського і польського народів у роки війни, передвоєнних і повоєнних років.

Особливу увагу виставки приділено подіям 11 липня 2003 року на Волині, коли президент Польщі Олександр Кваснєвський і президент України Леонід Кучма в с. Павлівка Іваничівського району брали участь у відкритті пам'ятника українсько-польського примирення "Пам'ять - Скорбота - Єднання" щодо подій 1943 року. На цій зустрічі двох президентів було проголошено примирення двох народів на міждержавному рівні.

Цінними експонатами виставки, зокрема, є спогади, зібрані молодими істориками Волині, про людей, які під час збройного конфлікту з обох сторін врятували життя понад 400 громадян обох національностей.

Як відомо, у червні 2013 року Сенат (верхня палата польського парламенту) підтримав резолюцію до 70-річчя Волинської трагедії, де події 1943 року визначаються як "етнічна чистка українськими націоналістами польського населення з ознаками геноциду".

Тоді ж комісія Сейму (нижня палата парламенту Польщі) розглянула шість проектів резолюції щодо 70-річчя Волинської трагедії. Тільки в одному проекті - від правлячої партії - у тексті резолюції не було слова "геноцид".

Українська греко-католицька церква і Римо-католицька церква Польщі у спільній декларації закликали обидва народи до прощення і примирення.

На початку квітня 2013 року у Києві створено громадський комітет "Примирення між народами". Відомі релігійні та громадські діячі звернулися до українського та польського суспільства зі словами співчуття щодо взаємного протистояння часів Другої світової війни і важливості добросусідських відносин сьогодні.

У березні 2013 року голова ВР Володимир Рибак закликав голів Сенату та Сейму Польщі підтримати ініціативу щодо встановлення Дня пам’яті та примирення українців і поляків.

У червні 2011 року повідомлялося про плановане прийняття ВР і польським Сеймом спільної заяви щодо подій українсько-польського протистояння часів Другої світової. Заява досі не прийнята.

Волинська трагедія - обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені селянськими загонами самооборони з обох боків, Українською Повстанською aрмією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

Є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Існують різні версії подій на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч поляків та тисячі українців. В Польщі існує доволі потужний правий "кресовий рух", який використовує події 1940-х для зображення українців як різунів і паліїв.

Офіційно процес примирення розпочали у 2003 році президенти Кучма і Кваснєвський, у 2006-му його продовжили Ющенко і Качинський, відкривши у селі Павлокома пам'ятники замордованим українцям і полякам. Тоді ж українські політичні і громадські діячі попросили вибачення у поляків.

Керівник Інституту національної пам'яті Польщі в односторонньому порядку переклав провину за українсько-польський міжетнічний конфлікт 1940-х на українців, назвавши трагедію "різаниною" і "геноцидом".

У червні 2011 року планувалося, що президенти Янукович і Коморовський спільно візьмуть участь у відкритті меморіальних комплексів у Волинській області (убитим полякам) та Люблінському воєводстві (убитим українцям). Цього досі не відбулося.

Більше матеріалів читайте у темі "Волинська трагедія"

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.