Спецпроект

У Польщі "реконструювали" Волинську трагедію. ВІДЕО

У місті Радимно Підкарпатського воєводства в рамках відзначення 70-ї річниці Волинської трагедії у суботу відбулася "історична реконструкція" знищення підрозділами УПА та українськими селянами польського села.

У реконструкції під назвою "Волинь 1943. Не про помсту, а про пам'ять закликають жертви" взяли участь близько 300 учасників, а за "спаленням села" спостерігало кілька тисяч людей, передає Укрінформ.

"Польський та український народи тисячі років жили у злагоді, так вони живуть і сьогодні. Ніхто не вимагає вибачень з однієї чи іншої сторін, але вимагає пам'яті, щоб як у нас у Польщі, так і Україні не було таких прагнень як 70 років тому", - заявив перед реконструкцією мер Радимна Вєслав Пірожик.

На початку реконструкції зображено мирне життя польського села з його жителями. Згодом, після настання сутінок село ніби оточує підрозділ УПА й українські селяни з вогнепальною та холодною зброєю в руках, які підпалюють макети хат та імітують убивство людей, які намагаються врятуватися втечею. Усе це відбувалося у музичному супроводі.

Доцільність такого заходу викликала багато суперечок у Польщі. На переконання багатьох польських громадських діячів і політиків, зокрема радника президента Польщі Томаша Наленча і голови фундації польсько-української співпраці PAUCI Яна Пєкла, такого роду реконструкції не сприяють процесу примирення між двома народами.

Об'єднання українців у Польщі (ОУП) раніше виступило із закликом до місцевої влади скасувати реконструкцію. Голова ОУП Петро Тима у листі переконував: особливий протест викликає факт, що запланована реконструкція відбувається на території, де упродовж 1944-1947 років відбувалися масові вбивства українців.

Як відомо, влада Радимна оголосила про проведення реконструкційного заходу в березні 2013 року.

У липні 2013 року депутати Сейму (нижня палата польського парламенту) у своїй резолюції до 70-річчя Волинської трагедії назвали польсько-український етнічний конфлікт 1940-х років "етнічною чисткою з ознаками геноциду".

Перед цим 148 депутатів від Партії регіонів і КПУ надіслали листа до спікера Сейму з проханням визнати Волинську трагедію геноцидом, здійсненим українцями проти поляків.

У червні 2013 року Сенат (верхня палата польського парламенту) підтримав резолюцію до 70-річчя Волинської трагедії, де події 1943 року визначаються як "етнічна чистка українськими націоналістами польського населення з ознаками геноциду".

Після цього голова Сенату Боґдан Борусєвіч заявив, що українська сторона теж може звинуватити поляків у здійсненні геноциду над українцями.

Волинська трагедія - обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені селянськими загонами самооборони з обох боків, Українською Повстанською aрмією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

Є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Існуютьрізні версії подій на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч поляків та тисячі українців. В Польщі існує доволі потужний правий "кресовий рух", який використовує події 1940-х для зображення українців як різунів і паліїв.

Офіційно процес примирення розпочали у 2003 році президенти Кучма і Кваснєвський, у 2006-му його продовжили Ющенко і Качинський, відкривши у селі Павлокома пам'ятники замордованим українцям і полякам. Тоді ж українські політичні і громадські діячі попросили вибачення у поляків.

Раніше польські історики і політики (за винятком кресових організацій) згоджувалися, що під час Волинської трагедії постраждали і українці. Однак тепер керівник Інституту національної пам'яті Польщі в односторонньому порядку покладає провину за українсько-польський міжетнічний конфлікт 1940-х на українців, називаючи трагедію "різаниною" і "геноцидом".

У червні 2011 року повідомлялося про плановане прийняття ВР і польським Сеймом спільної заяви щодо подій українсько-польського протистояння часів Другої світової. Заява досі не прийнята.

Дивіться також інші матеріали за темами "Волинська трагедія" та "Реконструкція"

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.