Павло Скоропадський здійснив офіційний візит до Німеччини в першій половині вересня 1918 року. Його детально, ледве не погодинно описав гетьман у своїх спогадах. Запрошення виходило від самого імператора Вільгельма ІІ.

З 1 вересня поточного року учнів випускних класів у російських школах навчатимуть історії за новими підручниками. Підручниками, автором яких є один з провідних ідеологів рашизму Володимир Мединський. Дітей навчатимуть ненависті до України, США, НАТО і всього «колективного Заходу» з допомогою маніпуляцій, відвертих фейків і конспірології.

Що б не сталося у світі неприємного для нинішньої Росії, в Кремлі вже "знають", хто стоїть за цією халепою. Звісно, "англосакси". Це слівце, яким британців і американців донедавна позначали лише прихильники специфічних конспірологічних концепцій, тепер цілком офіційно вживають вищі посадовці РФ. Головний акцент – саме на британців. Надто завзято вони підтримують Україну. А оскільки "Oceania has always been at war with Eastasia" - то й в минулому, якщо вірити російським чиновникам, їхній країні століттями саме "англійка гадила".

В'ячеслав Чорновіл постійно завершував свої виступи і вимагав і від усіх нас її вживати у виступах перед виборцями, у листівках. І звучала ця теза так: "Не важливо, чи ви проголосуєте за мене, важливо, щоб ви проголосували за Незалежність України". Тут, звичайно, спрацьовувала колосальна державницька свідомість Чорновола, що надавала перевагу прагненню бачити нарешті український народ після століть неволі, бездержавності вільним державним народом, над його нібито особистим бажанням стати Президентом України.

Попереду мчав Павличко. За ним ледь встигав на двадцять років молодший Іван Заєць. Дмитру Павличку здавалося, що вони бігли не одні... Душі, які летіли навздогін ним, збиралися у хмару з героїв і мучеників, поетів та шибеників, князів і простолюду, козаків та гетьманів… Аркуш, на якому був надрукований Акт проголошення Незалежності був ніби естафетною паличкою у безкінечній естафеті, яка тривала століттями.

У період повномасштабної війни московії проти України у суспільстві часто виникає питання: чи можуть російські генерали повстати проти диктатора та яка доля може їх спіткати? Також нас часто обурює те, що на території рф проживає близько 10 мільйонів етнічних українців, підтримки яких ми зовсім не відчуваємо. До прикладу, в Канаді їх лише близько 1,5 мільйони і ми всі бачимо значну підтримку української діаспори. Як на мене, фундаментальна різниця в тому, що в Канаду та Америку їхали свободолюбні українці, які тікали від репресій, а в росію – заробітчани, які готові були змінити Батьківщину. У радянський час таким виключенням був генерал Петро Григоренко, який протиставив себе потужній системі.

Прізвище Дмитра Андрієвського часто фігурує в документах НКВД/МГБ/КГБ СРСР, які стосуються основоположних моментів створення і діяльності ОУН. Він згадується як один із головних теоретиків та ідеологів українського націоналізму і боротьби за відновлення української незалежності. Справі, яку у москві на Луб’янці завели на нього у 1934 році, дали назву «Архітектор». Нині розсекречені документи з Галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу знайти відповідь на запитання, чому він був таким небезпечним для кремлівської влади.

Три слова "Інгрія буде вільною" коштують 70 тисяч рублів. Саме такого розміру штраф у січні 2023 року один з петербурзьких судів призначив місцевому реперу Оксимірону. Фразу з пісні визнали "публічними закликами до дій, що порушують територіальну цілісність Російської Федерації". Чи варто українцям видавати бажане за дійсне і бачити в гаслах "Вільної Інгрії" щось більше за типове петербурзьке фрондерство, яке досі не набуло навіть первісних ознак самостійницького руху? Та й взагалі – про яку саме Інгрію йдеться у пісні?

Це запитання, а вряди-годи і твердження зі знаком оклику подеколи чуються від українських істориків, народних обранців, громадських діячів та пересічних громадян. Що саме вони мають на увазі кажучи про Кубань і як вона пов'язана з Україною?

Досьогодні в Україні є поширеною думка про те, що більшовицька українізація була започаткована в 1923 році. Це мимохіть спонукає до хибного висновку про те, що «свою» українізацію більшовики почали вже після того, як упокорили Україну, проявивши таким чином свою «добру волю». Тоді як саме декларування цієї українізації й допомогло Кремлю опанувати Україну. Зокрема, у 1920-му році зумовило ліквідацію партії боротьбистів з перетворенням її активу на членів КП(б)У та сприяло перемозі над УНР та союзною з нею Польщею.

Ще до Революції Гідності меншість населення (23%) мала позитивне ставлення до Сталіна. Хоча водночас негативне ставлення ще не домінувало (37%). Після повномасштабного вторгнення громадська думка населення кристалізувалася – улітку 2022 року 64% респондентів негативно ставилися до Сталіна, а частка тих, хто ставився позитивно, становила 5%. Станом на 2023 рік 61% респондентів негативно ставляться до Сталіна, позитивно – лише 4%.

Зіткнення поблизу станції Мадаоши були не єдиним моментом, коли танкові підрозділи радянської армії вплутувалися у невигідні в умовах даної місцевості бої. Ще одним схожим прикладом може слугувати бойовий шлях 257 танкової бригади, яка підпорядковувалася 26 стрілецькому корпусу, діючому на Муданьцзянсько-Мулінському напрямку.

Залізничний вокзал "Бахмут II" побудували більше ста років тому. За свою історію він бачив чимало: становлення міста до революції, вступ козаків Армії УНР і Другу світову війну. Будівля була майже повністю знищена у 1943 році. Вокзал бачив тисячі прощань та зустрічей, сліз радості та горя. Але поїзди сюди, в окупований росіянами Бахмут, більше не ходять, та й від вокзалу майже нічого не лишилось. Тепер він бачить лише війну.

11 липня 1963 року відійшла у Вічність Олена Степанів-Дашкевич – перша в історії України жінка-офіцер на військовій службі, національна героїня, вчена, педагог, членкиня Наукового товариства імені Шевченка у Львові. В Меморіальній бібліотеці-архіві Ярослава Дашкевича зберігається 69 кондоленційних листів і телеграм, надісланих на його адресу влітку 1963 року родиною, друзями, знайомими, колишніми ученицями Олени Степанів і товаришками по табору, друзями і колегами Ярослава Дашкевича.

"Наприкінці минулого століття всі у Франції та Європі добре вміли відрізняти Русь од Московії”, — написав у 1869 році Теодор-Казимир Делямар, власник і редактор впливового французького часопису La Patrie. "Історія не повинна забувати, що до Петра І той нарід, який ми нині називаємо рутенами, звався руським, або русинами, і його земля звалася Руссю, або Рутенією, а той нарід, який ми нині звемо руським, звався московинами, а їх земля — Московією”, — йдеться в його часописі.

До питання про декомунізацію та дерусифікацію топонімічної карти України додам свій голос. Адже наш гіркий досвід показав, що росіяни — такий народ, який вважає, що все, що написане російською мовою чи колись було дотичним до російської культури і держави, вже автоматично належить їм. І нині українці ціною власного життя мають доводити, що це не так.

У цей момент з ратуші вибіг бургомистр Язеп Леванович, в руках якого був меч міського ката. Побачивши тіла загиблих, він зрозумів, що відкладати виступ надалі не можна. Перехрестившись і з вигуком «Пора!» Леванович сам кинувся рубати московських вояків. Це був сигнал до загального повстання – і до бургомистра одразу приєдналися інші міські керівники.

В архіві Служби зовнішньої розвідки України знайдено рукописний варіант останнього звіту Головного командира УПА Романа Шухевича. Аналіз цього звіту та інших розсекречених документів НКВД/МГБ УРСР засвідчує, що Головнокомандувач повстанців не мав жодних ілюзій з приводу того, як має постати вільна і незалежна Україна, а саме – силою зброї у запеклій боротьбі з московитами.

За XX століття Крим не раз переходив з одних рук в інші. Цей невеликий півострів з мальовничим узбережжям, стратегічно важливою морською базою та низькою щільністю населення безперервно ставав центром історичних подій. 1994 рік — один з найбільш драматичних в новітній історії Криму та всієї України. У фільмі Суспільного Мовлення «Крим. Звільнення», заснованому на архівних матеріалах та спогадах головних учасників тих подій, послідовно розкриваються ключові моменти операції «Щит України».

Інтерес до культури депортованих з Польщі лемків і бойків спричинив відродження їхніх громад на Донеччині та Луганщині. Звідки вони з'явилися на Донбасі та як вплинула агресія 2014–2023 років Росії проти України на їхнє становище?