Наукова і громадська діяльність Федора Щербини та Кубанський період життя Симона Петлюри - це важливі сторінки як української історії, зосібна Полтавщини й Кубані. Після політичного виключення з Полтавської духовної семінарії (за організацію вечора на честь Шевченка, виконання кантати "Б'ють пороги" за участю композитора Миколи Лисенка) Петлюра рятувався від арешту, тож у 1902 році виїхав не будь-куди, а на українську Кубань.

28 січня - 3 лютого в одному з готелів Відня відбувся Конгрес українських націоналістів, у якому взяли участь 30 осіб. Більшість делегатів були українськими емігрантами (вихідцями з Галичини і Наддніпрянщини), лиш четверо, які представляли Українську військову організацію та Союз української націоналістичної молоді приїхали з теренів України. У ніч з 2 на 3 лютого о 0:33 хв, як свідчить протокол, ухвалили статут нової організації. Саме цей момент можна вважати часом народження ОУН.

Кілька слів про те, як Європу "закохували" в Росію.

На Першому конгресі українських націоналістів, що проходив у Відні 28 січня – 3 лютого 1929 року проголосили ОУН. Учасником тієї історичної події, а невдовзі і всіх наступних Великих зборів ОУН, що відбувалися за його життя, був Осип Бойдуник. У розсекречених документах в архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України він проходить під оперативним псевдо "Ярий".

Фраза, винесена у заголовок цієї статті, автором якої прийнято вважати громадського діяча та священника Константинса Лодеріса, сказана перед стратою, була словесним символом страшних кривавих випробувань, які випали на долю народу Латвії у 1919 році. Тоді республіка вперше пережила радянське вторгнення. Протягом майже півроку більша частина латвійських теренів була полем комуністичного експерименту. Дещо, з випробуваного більшовиками у Латвії, стане частиною методів репресій у майбутньому сталінському СРСР.

У 2020 році колекція Національного музею Голодомору-геноциду поповнилася унікальним експонатом ₋ рукописом вчителя фізики з Боярки, що на Київщині, свідка Голодомору Лавра Нечипоренка. Мемуари Лавра Нечипоренка є цінним історичним джерелом особового походження, яке розкриває події Голодомору-геноциду в Києві та селах сучасних Житомирської та Вінницької областей, а також розповідає про долю людини в жорнах масових репресій у радянській Україні на початку 1930-х років.

Хто вигадав термін "корисні бовдури" та як радянська влада використовувала західних інтелектуалів для власної пропаганди?

29 грудня минуло 130 років від дня народження Роберта Антоновича Лісовського (1893–1982) – українського художника, який займався станковою та книжковою графікою, декоративно-ужитковим мистецтвом, сценографією і дизайном. У своїй творчості він був послідовником Михайла Бойчука й Георгія Нарбута.

Як не старалася радянська влада, не вдалося відправити у небуття назву славетного симиренківського сорту яблуні "Ренет Симиренка". Після розстрілу вченого сорт перейменували на "Зеленка Вуда". Саме Володимир Симиренко фактично дав путівку в життя цьому сорту, зразок якого виріс у саду діда Платона Федоровича, а ретельно дослідив і описав його батько – корифей садівничої науки Левко Платонович.

Одним із головних постулатів російської пропаганди є твердження про "непереможність" Росії та СРСР у війнах і військових конфліктах. Цей наратив впроваджувався ще з часів держави Романових. Однак достатньо пригадати 1920 рік, аби зруйнувати міф про непереможність московської імперії. Мова йде про війни Росії у цей час проти кожної з держав Балтії – Естонії, Латвії та Литви.

Участь закарпатців у боях з нацистами у Другій світовій та з рашистами у нинішній Визвольній війні України

3 січня 1919-го Харків впав. З Міністерства закордонних справ Директорії УНР надсилали багаточисельні ноти протесту російському комісару закордонних справ Георгію Чичеріну про захоплення українських населених пунктів. 4 січня Чичерін відповів, що частини радянської росії не направлялись і навіть не перебували біля кордонів України. Мовляв, бойові дії на українській території ведуться між Директорією та частинами "українського радянського уряду".

Кремлівське керівництво і органи ГПУ/НКВД/КГБ постійно тримали одного з провідних діячів Центральної Ради, першого голову українського уряду та Директорії УНР Володимира Винниченка в полі зору. Та намагалися використати зміну його політичних поглядів, помилки й амбіції у своїх цілях, зокрема для дискредитації та остаточного поховання ідеї відновлення незалежності України. Про те, як це робилося за життя відомого політика й письменника і навіть після його смерті, свідчать розсекречені документи.

Пам'ятник Миколі Щорсу не є пам'ятником історичному прототипу, а культовому образу червоноармійського командира, штучно створеному за прямої вказівки Сталіна, і перетвореному на ключову постать/кліше радянської пропаганди. Збереження цього пропагандистського символу означало б подальше культивування комуністичної міфології.

Про постать "бразильського консула" Альберта Пірро, який у 1919-го нібито намагався влаштувати переворот проти радянської влади у Києві.

Нинішня російсько-українська війна далека до завершення, а вже з'являється її історіографія. Книга журналіста Сергія Руденка "Бій за Київ" – це публіцистична хроніка певного закінченого, будемо сподіватися, етапу цієї великої війни.

Досліджуючи достатньо довго та системно явище, яке росіяни називають "русским искусством", можна виявити вражаючу закономірність. Дивовижно, але усі найвидатніші митці, які радикально змінювали мистецтво російської імперії, були українцями.

Інститут національної пам'яті Польщі припинив розслідування примусового переселення українців у 1947 році в рамках операції «Вісла». Мовляв, слідство не знайшло підстав для висновку, що переселення було злочином проти людяності або комуністичним злочином. Рішення ІНП викликало резонанс у Польщі. Публікуємо відкритий лист до Маршалків Сейму та Сенату Республіки Польща, який підписали десятки відомих і важливих для польської культури та науки осіб.

Карна справа Олексія Костюченка відкриває чимало деталей з життя тогочасної української еміграції. Сам Костюченко служив Україні в 1917-1921 роках. З особливою цікавістю слідчі НКВС звертають увагу на його старого знайомого — Володимира Шевченка, колишнього сотника Армії УНР. Ще на початку 30-х, Шевченко активно копав інформацію стосовно Голодомору в Україні 1932-1933 рр., неодноразово нелегально потрапляв на територію УРСР, був тихим та непримітним розвідником Державного Центру УНР в екзилі.

У часописі «Волинь» за 21 вересня 1941 року, № 4а вміщена стаття Олени Теліги «Перед брамою столиці», яка не увійшла до жодного видання її творів, а отже залишається маловідомою. Натомість стаття віддзеркалює головний імператив її життя і творчості - прагнення об’єднати українську націю і повернутися до державного Києва. 22 жовтня 1941 року Олена Теліга повернулася до Києва, щоб більше ніколи його не покинути і за що заплатила власним життя.