Спецпроект

Анексовані скарби Криму

Якимось невідомим для світової спільноти чином Україну враз позбавили рідкісних лапідарних колекцій, античних руїн, музейних цінностей, найдавніших церков, храмових комплексів і палацових споруд, не кажучи вже про безцінну "Золоту комору".

Латентний скандал, який зараз мляво протікає навколо кримської колекції, виставленої в музеї Алларда Пірсона в Нідерландах, як не можна краще демонструє, що відбувається в Криму.

Музейні рідкості були вивезені з країни в лютому, коли Археологічний музей університету Амстердама (музей Алларда Пірсона) відкрив виставку "Крим. Золото і таємниці Чорного моря".

В урочистій церемонії брали участь керівники кримських історико-культурних заповідників, в тому числі Керченського, Бахчисарайського і Центрального музею Тавриди.

На відкритті оголосили, що кримські експонати будуть виставлятися до 20 вересня 2014 року. Однак відразу ж після анексії Криму музейники раптом почали кампанію з повернення рідкостей.

Зараз на сайті Керченського історико-культурного заповідника проводиться збір підписів під петицією за повернення експонатів до Криму, а не в Україну. При цьому, як і у випадку з анексією самого півострова, наголошують на міфічне "повернення додому".

"Хто може засумніватися в тому, що колекції, вивезені до Європи з кримських музеїв для організації виставок, є невід'ємною частиною їхніх зібрань? Хто може ділити світове культурне надбання за "національною" або "політичного" ознакою? Тільки той, хто ставить політичні амбіції вище честі і обов'язку", – йдеться в тексті петиції, підписати яку пропонують всім бажаючим.

Кількість підписантів поки не досягло і тисячі. Можливо, кримчан зараз більше цікавить хліб насущний, а не музейні рідкості, подивитися на які вони і до анексії не багато-то і ходили.

Але саме питання повернення кримської колекції заслуговує пильної уваги, хоч і під іншим, не вигідним для музейників кутом.

Чому таким болючим для керівників історико-культурних заповідників стала тема амстердамської виставки? Звичайно, мова йде про дві тисячі унікальних експонатів. Це культурна спадщина, за яку треба боротися.

Але ж все це зараз виставлено в музеї Алларда Пірсона на законних підставах. На відміну від величезної кількості рідкісних артефактів, які після анексії Криму, по суті, вкрали у України та її народу.

Якимось невідомим для світової спільноти чином Україну враз позбавили рідкісних лапідарних колекцій, античних руїн, музейних цінностей, найдавніших церков, храмових комплексів і палацових споруд, не кажучи вже про безцінну "Золоту комору".

 Церква Івана Предтечі в Керчі - найдавніший збережений християнський храм (VIII сторіччя) в Україні

Чому про це сором'язливо замовчують працівники історико-культурних заповідників? Зараз вони урочисто підписують договори про співпрацю з Ермітажем. Тим самим Ермітажем, в який колись відвезли все найцінніше скіфське золото, знайдене на території Керченського півострова.

Чому, радіючи "возз'єднанню", музейники не вимагають у керівництва Ермітажу "повернути додому" унікальні експонати? Але ж кримчани кілька десятиліть були позбавлені можливості побачити скарби, знайдені в курганах скіфських і грецьких царів.

Відповідь лежить на поверхні: справа не в інтересах кримчан чи кримських музейників, справа в чиємусь бажанні якомога швидше передати рідкісні експонати з кримських музеїв у відання "старшого брата", і, по можливості, перевести увагу громадськості на щось інше.

На цю роль прекрасно підходить амстердамська колекція, яка до вересня на законних підставах буде виставлятися в музеї Алларда Пірсона.

А тим часом ніхто не згадає про тисячі артефактів, які почнуть кочувати по виставках Російської Федерації, поки остаточно не загубляться в чиїхось сховищах.

Унікальні культурні та історичні цінності Криму анексовані разом з півостровом. На відміну від заводів, портів і банківських сховищ, збитки від їх відчуження підрахувати неможливо. Ці скарби безцінні. На жаль, це не секрет.

Автор: Леся Приморська, керчанка

Джерело: Крим.Реалії - Блоги

-----------------------

Дивіться також: ЮНЕСКО занепокоєна ситуацією з культурними скарбами Криму

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.

Юрій Бойко-Блохін і його сповнений випробувань шлях до утвердження української нації

Матеріали оперативної розробки за кордоном видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча й теоретика українського націоналізму Юрія Бойка-Блохіна дають змогу зрозуміти, чому органи мдб / кдб срср так прискіпливо займалися саме науковцями – істориками, мовознавцями, літературознавцями, археологами. Їхні дослідження витоків української нації, державності, мови, культури неабияк ставали на заваді імперським планам кремлівського керівництва, яке переписувало історію на свій лад.