«Буде нам з тобою що згадати» - про "невідомого" автора популярної пісні

Під час річниці Революції гідності знову багато разів звучала пісня "Буде нам з тобою що згадати". Пісня УПА, записана в Заліщицькому районі Тернопільщини у 1958 році. Без зазначення авторства слів і мелодії.

Друге життя пісня отримала у 1999 році завдяки спільній обробці Скрябіна й Тараса Чубая в проекті "Наші партизани". За понад 20-ть років "народна творчість" породила версію, що автором слів є Олесь Бабій (написав гімн ОУН, тепер відомий, як "Марш нової армії")

У дійсності справжній автор пісні відомий....

Вперше цей вірш, під назвою "Післяслово", опубліковано у журналі таємного Пласту "Дорога" за 1943 рік (журнал виходив легально, як видання для молоді).

 

В оригінальному тексті є ряд відмінностей, наприклад не "після довгих, збавлених ночей", а "після диких, спалених..." . А первинне "задуднять навколо видноколи" стало "і почуєш грізну борню волі". "Де руїни між пухмурих трав" тепер співаємо як "Крізь руїни сіл, дерев і трав".

Автором вірша є Юрій Буряківець, який народився у 1922 році в Чорнобилі. На момент публікації вірша він мав лише 21 рік, встиг стати членом ОУН. За участь в русі опору відсидіти пів року в гестапо і бути вивезеним на примусові роботи до Німеччини.

 

Перша відома збірка поезій Ю.Буряківця вийшла лише у 1946 році. Можливо він сам і є автором музики, бо відомо ще як мінімум 20 пісень на його вірші, без зазначення авторства мелодії (мелодії, правда, теж невідомі, є лиш тексти).

 

Мешкаючи десятки років в еміграції, у Нью-Йорку, Юрко видасть низку поетичних збірок і романів. Дожив до страшної катастрофи у його рідному Чорнобилі та до незалежності України.

Помер у 1996 році, за три роки до того, як один з його перших віршів стане однією з найбільш люблених пісень сучасної української молоді.

Олексій Мустафін: Негус власною волею. Бурхливе життя Теводроса II

Коли у квітні 1868 року британські вояки здобули штурмом гірську фортецю Мекдела – резиденцію ефіопського негуса (або ж імператора) Теводроса II, вони знайшли володаря вже мертвим. І кинулися розривати його одяг на сувеніри. Зупинив ганебне видовище командувач Роберт Нейпір. Який наказав приставити до тіла надійну охорону. Поховали Теводроса II з повагою до його імператорського статусу.

Олександр Алфьоров: Фонтан замість пам'яті

Місце, де влада Києва бачить фонтан – це центр Столиці, це серце України. Відповідальність тут – неймовірна. Кожне подібне місце в Києві має бути гармонійно вписане у загальну концепцію! А не затикане нейтральністю, яка в сучасних умовах дорівнює безвідповідальності та, насправді, потуранню окупанту, який дуже прагне от цієї мовчазної та сірої України.

Олексій Мустафін: Пророк на ім'я Мані. Примхлива доля засновника "світової єресі"

9 квітня 243 року перський цар Шапур I – той самий, якому згодом вдалося вперше взяти в полон римського імператора, – прийняв у своєму палаці та вислухав мандрівного проповідника Сураїка, сина Фартака. Той познайомив володаря із своїм вченням – основи якого, за його власними словами, відкрив йому сам янгол божий. Цар був настільки вражений розповіддю, що видав Сураїку охоронну грамоту і дозволив вільно проповідувати в своїх володіннях.

Ярослав Пронюткін: Символічне місце пам’яті: кенотафи як традиція, державна практика і механізм вшанування на Національному військовому меморіальному кладовищі

У традиції українського війська від княжої доби до козацького періоду існували різні форми символічного вшанування загиблих, зокрема встановлення хрестів, курганів пам'яті, пам'ятних знаків на місцях боїв або в рідних громадах. Саме ця традиція сьогодні отримує сучасне державне втілення у формі кенотафів – символічних місць пам'яті для тих Захисників і Захисниць України, чиї тіла не були повернуті, або місце поховання яких залишається невідомим.