Спецпроект

Звернення УКУ щодо ситуації довкола меморіялізації Бабиного Яру

Щось дуже трагічне твориться довкола цього символу Голокосту та інших нацистських злочинів. Був час у радянській історії Бабиного Яру, коли його покинутих і недоглянутих могил влада намагалася не бачити. Сьогодні, коли вже повним ходом іде меморіялізація цього стражденного місця за фактично російським сценарієм, схваленим Меморіяльним центром Голокосту «Бабин Яр» (МЦГБЯ), на зміну оптичному прийшло акустичне диво: остережних голосів влада не чує.

 

Один за одним в українських медіях з'являються колективні апеляції не допустити реалізації цього проєкту (як, для прикладу, оця з найраніших), проте блиск великих грошей робить своє, і влада залишається глухою.

Така ситуація видається нам украй нездоровою, а тому спільнота Українського католицького університету хотіла б почути від керівництва держави і голови Київської міської ради причини того, чому численні остережні голоси суспільства залишаються проігнорованими.

Нас турбує не сам факт виділення грошей на будівництво меморіялу московськими бізнесменами єврейського походження Міхаілом Фрідманом, Павлом Фуксом і Германом Ханом. Ми шануємо їхню національну і родинну пам'ять і визнаємо їхнє право долучитися до увічнення пам'яті про жертви Бабиного Яру фінансово.

Турбує нас натомість той факт, що справу меморіялізації цього пам'ятного місця державного значення фактично віддано в приватні руки, а контроль з боку держави зведено до мінімуму. В жодній іншій країні це було б немислимим.

Професор єврейської історії Північно-Західного університету у США Йоханен Петровський-Штерн слушно зауважив, що передача російському проєктові в багатолітню оренду всієї території Бабиного Яру може стати новим "Севастополем", з якого розпочнеться культурна окупація Києва, як 2014 року із Севастополя розпочалась військова окупація Криму.

Не можна не погодитись і з думкою англійського історика Віллема Блекера, що в контексті військової агресії Росії Бабин Яр слід розглядати, у певному сенсі, як питання національної безпеки.

Спільнота УКУ розглядає нинішню ситуацію як загрозливу ще й тому, що українську Концепцію комплексної меморіялізації Бабиного Яру, створену на початку 2019 року Робочою групою (18 вчених) Інституту історії України НАНУ під керівництвом професора Геннадія Боряка на виконання урядового замовлення, було з незрозумілих причин відсторонено.

Натомість справу меморіялізації віддано в приватні руки, зокрема громадян Російської Федерації, які фінансують проєкт, а відтак і визначають його ідеологічне спрямування.

Читайте також:

Заява робочої групи з розробки концепції меморіалізації Бабиного Яру

Приватний проєкт меморіалізації Бабиного Яру є "троянським конем" Путіна – Зісельс

Тому ми вважаємо ігнорування владою потенційної загрози цілковито недопустимим і переконані, що Українська держава має перебрати контроль за концепцією меморіялізації та її втіленням, розділивши цю відповідальність із українським громадянським суспільством.

Потрібен саме подвійний контроль, оскільки своїми дотеперішніми діями й ігноруванням слушних пересторог влада суттєво підірвала довіру до себе. І що впертіше й демонстративніше державні керівники й Наглядова рада проєкту ігнорують ці перестороги, то більше підживлюють їх. 

Викликає багато питань і скандальна "творча" концепція проєкту авторства російського кінорежисера Іллі Хржановського, яку колишній головний історик МЦГБЯ Карел Беркгофф назвав "Голокост-Діснеєм".

У тих елементах проєкту, які були оприлюднені, ми не відчуваємо духовної глибини юдейської релігійної традиції, з якої виросла традиція християнська.

У мистецькому оздобленні планованого меморіялу ми натомість бачимо крикливе прагнення зімітувати людський біль, але, на жаль, не бачимо пошани до нього. Бо людський біль завжди інтимний – щоб зрозуміти це, досить глянути в очі страждальця.

Читайте також:

Карел Беркгоф: Меморіал "Бабин Яр" може стати певною мірою комплексом розваг

Бабин Яр. Музей жахів режисера Хржановського

Не можна логічно пояснити і той факт, що "меморіяльну синагогу" як частину проєкту збудовано на території православного цвинтаря – і знову з упертим ігноруванням протестів громадськості.

 

Конфліктогенність такого рішення очевидна – у всіх нас у пам'яті протести єврейської громади, коли на місцях єврейських поховань чи бодай у місцях, які з ними межують, з'являються меморіальні хрести.

І всім зрозуміло, що навіть найменший конфлікт у такому чутливому місці, як Бабин Яр, стане знахідкою для російської пропаганди в її інформаційній війні проти України. Не допустити цього – обов'язок чинної української влади.

Тому ми повністю підтримуємо твердження Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій, вміщене у її зверненні від 5 квітня 2021 року, що "реалізовуючи подібні проєкти, слід враховувати не лише високі світові стандарти науковості, а й релігійні почуття та традиції тих конфесій, вірні яких покояться на даній території".

Насамкінець, ми не можемо погодитись із трафаретним тлумаченням протестів проти здійснюваного проєкту як спроби його "політизації", прояву прихованих антисемітських настроїв чи наміру "переписати історію" на свою користь.

Меморіялізація Бабиного Яру важить для українського суспільства дуже багато, а найменша помилка може коштувати нам усім дуже дорого.

І навпаки, консолідація українського суспільства довкола українського проєкту меморіялізації Бабиного Яру допомогла б не лише нам, живим, осмислити болісну травму минулого, а й душам невинно убієнних знайти нарешті бажаний мир.  


14 червня 2021 року

Богдан Червак: Україна як спадкоємниця УНР

Не належу до тих, хто пропонує не звертати уваги на статтю Путіна про українсько-російські взаємини. Навпаки, Україна має сприйняти її як акт гібридної агресії і реагувати адекватно. Ключова теза Путіна, яка зафіксована у його опусі й неодноразово озвучувалася публічно - «сучасна Україна – цілком і повністю дітище радянської епохи».

Галина Сита: Як я познайомилась з «українською проблемою» у 80-90-их

Вирішила розповісти, як мені у 80-х–90-х роках довелося долучитися до «української проблеми» в нашій країні, як я стала свідомою українкою. Таких моментів було кілька, в тому числі і бесіда з представником КҐБ в Інституті математики, який почав свій допит з дивних тоді для мене питань: «хто ви за національністю?», « чи володієте ви українського мовою?», «хто в ІМ говорить українською мовою?», «з якою метою ви мандруєте по Україні?» – може, про це коли-небудь напишу докладніше.

Маргарита Яковлєва (Ормоцадзе): Виїзні

СРСР була територією людей з обмеженим правом на пересування - сотні мільйонів десятиліттями не виїзжали за межі ⅙ частини суші. Але були винятки

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: хворий поні та футбол

Вечір спливав, я раз у раз вертався до стайні, але новини завжди були одні й ті самі: покращень нема. Ближче до півночі я зовсім підупав духом. Цілком очевидно, що вже не можна втрачати жодного поні: ми давно переступили межу запасу міцності, і тепер обставини складаються таким чином, що ми або збережемо живими усіх тварин, або ризикуємо провалити всю справу