Спецпроект

Фальсифікаціям - ні. Про трипільську культуру та "арійство"

Чехи, які доклалися до створення фальшивих історичних документів, зреклися цих підробок. А ми досі воюємо за допотопні цінності, кажучи "Усі, хто не вважає трипільців та аріїв українцями, – зрадники нашої нації!"

Днями знайомий автора суворо заявив: "Усі, хто не вважає трипільців та аріїв українцями, – зрадники нашої нації!". Це при тому, що ті, хто щиро вірить у наші виняткові права на археологічну культуру Кукутені-Трипілля, дізнавалися про неї радше з тих видань, у яких перша частину її назви "забута".

Чи не тому у нас дехто замовчує румунське село Кукутені, що саме в ньому археологи розкопали давніші аналоги раритетів, знайдених у Трипіллі на Київщині?

Наші претензії на монопольне володіння трипільською спадщиною можуть видатися шахрайством і недоумкуватістю. Особливо якщо нагадати, що її не визнав найпершою на планеті цивілізацією навіть такий беззаперечний патріот, як Олег Ольжич.

Цей археолог, якого запрошували читати лекції в Гарварді, навпаки – визнав "матір’ю" кукутенців-трипільців іншу цивілізацію, яку величають передньоазійською.

Через те, що кукутенці-трипільці були орачами, багато хто в Україні називає їх оріями, ототожнюючи з героями давніх індійських міфів – аріями. Хоч ті, як запевняє народна творчість індусів, презирливо ставилися до землеробів.

Прикметно й те, що аріїв найнаполегливіше проголошують пращурами українців і росіян непрофесійні історики.

Передусім – професор Російської православної академії Юрій Шилов, який роз’яснив свою мету в книзі "Победа":

"Треба ж комусь працювати над збереженням зв’язків і відновленням культурно-історичного спадку та інтелектуальної еліти двох слов’янських держав. Так я став керівником науково-культурологічного центру Російського об’єднавчого руху. Статут "РОРа" передбачає об’єднання народів Росії й колишнього СРСР... у єдиний економічний простір та оборонний союз".

Слов’ян закликає єднатися й Велесова книга (далі в цій публікації – ВК), яку вивчають українські школярі і яку гарвардський україніст Григорій Грабович назвав фальшивкою та священною книгою російських шовіністів.

Українською мовою ВК переклала головна язичниця країни Волхвина Зореслава, котра стверджує, що Біблія є програмою винищення народів для перетворення українців на рабів.

І якщо ВК, нібито видряпану на дощечках, справді знайшов 1919 року під Харковом полковник-денікінець Алі Ізенбек, то інакше, аніж дарунком данайців, її не назвеш.

В 1941 році ізенбек помер, однак, "на щастя", інженер, літератор і фанат старослов’янщини Юрій Міролюбов, котрого історик Емілія Ільїна рекомендувала як «непримиренного ворога усього антиросійського», нібито встиг переписати книгу і сфотографувати одну з її дощечок.

Коли репродукцію його знімка надіслали на експертизу до Радянського комітету славістів, там ВК розцінили як підробку.

Навіть апологети справжності ВК зауважили у ній слова, якими розмовляли лише давні... чехи. Тож припускають, що Ізенбек знайшов копію ВК, зроблену десь у ХVI–ХVII століттях.

Натомість автор цієї публікації не виключає, що насправді чехи не переписували її, а підробили. Радше – на рубежі ХVIIІ–ХІХ століть. Підставою для цього слугують відомі прецеденти.

16 липня 2004 року Radio Praha згадувало, що унаслідок асиміляції австрійцями "у ХVIIІ столітті уже здавалося, що чеський народ назавжди щезне", і що "шляхтич Антонін Вейт навіть заснував 1840 року пам’ятник померлому народу, будівництво якого не завершили тому, що народ "воскрес із мертвих".

А реанімували самоповагу народу, спонукаючи його до національного відродження, рукописи, які "довели", що чехи теж мають славні історичні й літературні традиції.

1816 року філолог Йозеф Лінда, з його слів, знайшов "Пісню під Вишеградом", нібито написану в XIII столітті. А після того, як її визнали автентичною спеціалісти, друг і колега Лінди за фахом Вацлав Ганка "натрапив" 1817 року в Краловомі Дворі уже на 14 епічних та ліричних поезій, нібито написаних у XIII–XIV століттях.

Того ж року в Зеленогірському замку знайшли рукопис, автором якого не одразу визнали Лінду. Його автентичність боронили навіть після того, як з’ясували, що "події у Вишеграді", описані в обох рукописах, відбулися задовго до заснування цього міста.

Прапором самобутності чехів Краледворський і Зеленогорський рукописи залишалися й після визнаня фальшивками "Милосної пісні короля Вацлава", старочеського перекладу Євангелії від Івана й "Любушиного пророцтва", також "знайдених" Ганкою.

Навіть майбутнього засновника й главу Чехословаччини Томаша Масарика за його заклик зректися підробок, бо ті вичерпали свою позитивну роль, цькували: "Відлучаємо від нашого народу, як гидку болячку".

Спільним між тими рукописами та ВК є те, що єднає її й зі "Словом о полку Ігоревім" – заклики до слов’ян гуртуватися й чеські слова, яких немає в руських літописах.

Славіст зі США Едвард Кінан запевняє, що "Слово..." написав учитель Ганки й Лінди – вчений єзуїт Йосиф Добровський, який мав у 1790-х роках у Петербурзі й Москві доступ до рукописів, текстуально близьких до "Слова...".

Українців воно теж неабияк окрилило, але наш історик-москвофіл Петро Толочко хвалив його передусім за те, що "жодне iнше вiдкриття – у фiлологiї, iсторiї, археологiї – не мало такого впливу на формування фiзiономiї росiйської науки, а разом з тим (а, може, навiть бiльшою мiрою) на формування росiйської i слов’янської iдеологiї".

Залишається додати, що й кукутенців-трипільців уперше проголосив слов’янами археолог-аматор із Чехії Вікентій Хвойка. Але його співвітчизники після того, як їхні містифікації вивели їх "із ями", зреклися тих підробок.

В Україні ж сумнівними допотопними цінностями досі навмисно чи мимоволі навіюють, нібито після аріїв у нас не відбулося нічого, чим можна пишатися.

Олександр Алфьоров: Голова УІНП Олександр Алфьоров представив п’ять принципів роботи Інституту

Новопризначений Голова Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров провів першу зустріч з колективом установи, під час якої представив своє бачення майбутніх змін та оголосив п'ять базових напрямів трансформації Інституту.

Наталя Старченко: Релігійна толерантність чи рівність конфесій?

Акт Варшавської конфедерації не містив згадки про панівне становище католицької церкви, а проголошував необхідність збереження миру між різними конфесіями та відмову від уживання сили з релігійної причини. Це й дало підставу частині істориків твердити, що в Речі Посполитій формально була проголошена рівність церков. Прийнято уважати, що вона була порушена на початку XVII століття, коли король Сигізмунд ІІІ Ваза відмовився на вимогу шляхти підтвердити Варшавську конфедерацію.

Юрій Юзич: "Треба за зброю братись". Ідентифіковано учасника бою під Крутами Михайла Баталина

Ідентифіковано ще одного учасника бою під Крутами. Добровольця студентського куреня Січових Стрільців Михайла Баталина. У січні 1918 року – учня 8-го класу 2-ї української гімназії в Києві. Досі з документів гімназії було відомо, що такий учень був. Лише прізвище та ім'я. Та припущення, що він був під Крутами разом із своїми однокласниками. А виявилось, що він ще залишив дуже докладні спогади, авторство яких не було належно ідентифікованим.

Сергій Дібров: Чому Василь Кук?

Триває громадське обговорення ініціативи про присвоєння 21 окремій механізованій бригаді почесного найменування на честь генерал-хорунжого УПА Василя Кука.