Спецпроект

Як поляки закликали українців миритися

Мене досі вражає, що представники польського та українського підпілля, маючи ще дуже свіжі рани від конфлікту, робили спроби порозумітися, а також об’єднували свої сили для спільних акцій проти ворога – совєтів. Якщо вони змогли зробити це тоді, то чому політики зараз використовують цей конфлікт для заробляння політичних балів і конфронтації між двома нашими народами?

 
Після завершення переговорів, коли делегації польського та українського підпілля підписали угоду про спільні дії , вояки АК та УПА, що були в охороні членів обидвох делегацій, зробили собі спільну світлину; с. Новий Любінець (Любачівський повіт), 21 травня 1945 р. 
Фото з архіву Станіслава Ксьонжека / Колекція Маріуша Заянчковського

Сьогодні, 11 липня, є умовна дата початку польсько-українського конфлікту, другої польсько-української війни, або Волинської трагедії.

Я не хочу акцентувати зараз на причинах чи передумовах цього конфлікту, багато вже написано і сказано науковцями до мене.

Однак хочу акцентувати увагу на одному документі, що недавно виявив в архіві. Це звернення польського підпілля до українського, датоване 3.05.1945 (дуже важлива дата для поляків – День Конституції).

Я завжди про це говорив, і мене це досі вражає, що представники польського та українського підпілля, маючи ще дуже свіжі рани від конфлікту, робили спроби порозумітися, а також об'єднували свої сили для спільних акцій проти ворога – совєтів.

Якщо вони змогли зробити це тоді, то чому політики зараз використовують цей конфлікт для заробляння політичних балів і конфронтації між двома нашими народами? (риторичне питання, хоча я й сам знаю на нього відповідь).

Документ, про котрий згадував.

 
Джерело: ГДА СБУ

Нижче подаю свій неповний переклад його основних тез:

"…не будемо визначати зараз, хто став винуватцем того, що опинилися ми у ворогуючих таборах. Немає сумніву, що були помилки минулого як в нашій польській політиці, так і в помилкових розрахунках сил з Вашої сторони. Але найголовніше, що в цьому була задіяна ворожа для обох народів гітлерівська рука, для того, щоб розділити нас і потім нашими власними руками знищити і запанувати над нами.

Зараз це вже є в минулому. Той, хто підбурював обидва народи до різні, гітлерівський кат вже не існує.

Але інший ворог ще живе і тягне свої пазурі до двох Народів. Поляки та Українці стали око в око з тим ворогом, спадкоємцем царського імперіалізму – червоним імперіалізмом Росії, який хоче винищити обидва наші народи…

Українці! Перед лицем важливого часу слід подолати помилки минулого.

Не керуймося почуттям взаємного горя, що йде із наших сердець і що назбиралося за роки війни. Давайте із розумом подивимось в очі реальності. Перед обличчям спільного ненависного ворога маємо усвідомити, що дорога наша має бути спільна, що єдині й сильні можемо протистояти ворогу, бо боротьба між нами нас знищить, а нашого ворога підсилить…

Закликаємо Вас до зосередження та об'єднання Ваших і наших сил у спільній боротьбі з одвічним ворогом двох народів – Росією і з ворогом національної думки – комунізмом.

Зараз, коли знаходимось у вогні боротьби, коли йде бій про бути чи не бути обидвом нашим народам, давайте відкладемо в сторону національні суперечки. Будьмо певні, що коли спільна доля війни об'єднає нас на полях битв, то важко буде нас розділити, а коли переможемо, то будемо вирішувати самі наші мирні стосунки.

Взиваємо до Вас і чекаємо."

Олексій Мустафін: Слабкість сили. Повчальні уроки Дейтона

Угода про припинення Боснійської війни 1992-1995 років увійшла до історії (та й не лише історії – адже її вважають чинною і досі) як Дейтонська. Адже була підписана президентами Боснії і Герцеговини Алією Ізетбеговичем, Хорватії Франьо Туджманом та Сербії Слободаном Мілошевичем на базі Райт-Паттерсон біля міста Дейтон в штаті Огайо.

Ярослав Кравченко : Реальний світ і фантазії лемківського мистця-самоука Епіфанія Дровняка

Свій перший пензлик Никифор Дровняк зробив зі щітки для гоління, коли працював прибиральником у перукарні. Малював найдешевшими акварельними фарбами - "гудзичками", змочуючи пензлик слиною, та крейдою на пакувальному папері чи на картоні, на списаних зошитах, на старих плакатах. У людних місцях, найчастіше при вході до Нових Лазєнек в Криніца-Здруй, викладав з торби пензлі та олівці, витягав пляшечку з водою та фарби і робив замальовки-ескізи. Поряд виставляв на продаж кілька вже завершених малюнків і "лист-прохання", де зазначав, що самостійно навчився малювати, просив у людей підтримки: "Бог Вам віддячить".

Олександр Шевцов: "Селян закопували в землю живими". Свідчення про мордування українців поляками на Львівщині 1939 року

"Осторонь дороги, у невеликому яру, лежали страшенно понівечені трупи. Це були українці, яких, за словами автора, жорстоко вбили польські підрозділи "Оборони". Жодна людина не здатна описати, з якою жорстокістю було знищено цих нещасних людей. За свідченнями місцевого цивільного населення, у лісі за цим яром мало бути ще близько 200 подібних жертв польської жорстокості. Цього видовища я ніколи не забуду. Ми обоє були раді, коли залишили позаду це місце звірячої жорстокості."

Андрій Іванець: Володимир Куткін: 100 років від народження художника, який свідчив про Голодомор і ГУЛАГ

Володимир Куткін належав до тієї нечисленної когорти митців у СРСР, які в умовах комуністичної цензури й політики "вимушеної амнезії" першими наважилися візуалізувати злочини комуністичного режиму – Голодомор 1932–1933 років та сталінські репресії. У фондах Національного музею Голодомору-геноциду зберігається унікальна колекція з понад ста його робіт, що стали вагомими мистецькими свідченнями про геноцид українського народу.