Спецпроект

ЛЬВІВСЬКА МІСЬКРАДА ВИСТУПИЛА НА ЗАХИСТ БАНДЕРИ

Львівська міська рада заявляє, що головнокомандувач УПА Роман Шухевич і лідер ОУН Степан Бандера є героями України незалежно від рішення "україноненависників".

Про це "Історичну Правду" повідомила прес-служба Львівської міської організації ВО "Свобода".

"Примітивна судова тяганина з позбавленням звань Героя України Бандери і Шухевича свідчать про повну відсутність державницької орієнтації у правлячої в Україну партії. Гуманітарна сфера повністю віддана комуністам і проросійськи налаштованим колам, що веде до розколу України на два табори", - йдеться в прийнятому в понеділок заяві Львівської міськради.

На думку депутатів, Україна "є єдиною державою, де гонінню піддаються ті постаті, які боролися за її незалежність - І. Мазепа, С. Петлюра, С. Бандера, Р. Шухевич та інші. Натомість прославляються Катерина ІІ, В. Ленін, Й. Сталін та інші поневолювачі народу". 

Львівська міська рада констатує, що такими діями повністю дискредитуються урядові нагороди і звання.

"Почесні громадяни Львова та інших міст України Степан Бандера і Роман Шухевич не потребують звання від комуністів і україноненависників. Звання героїв їм присвоїв український народ так само, як і тисячам інших патріотів, які віддали своє життя за свободу України", - упевнені депутати.

Крім того, Львівська міськрада вимагає від президента України Віктора Януковича "припинити переписування історії і знущатися над пам'яттю українських героїв".

Звернення підписали 72 депутатів з 90.

Нагадаємо, 2 серпня Вищий адміністративний суд України підтвердив незаконність присвоєння Бандері та Шухевичу звання Героя України.

Наступного дня в.о. міністра юстиції Інна Ємельянова заявила, що це рішення ВАСУ може бути оскаржене у Верховному Суді.

Тепер в Україні залишилося 252 особи, яким присвоєно звання Героя України.

Словацьке національне питання та чехословацький військовий рух в Україні у 1914-1918 роках

Словаки – давні сусіди українців. Поміж Україною та Словацькою Республікою існує спільний кордон – 97 км. Водночас, про словацьку історію та культуру в Україні мало хто знає. У більшості літератури, яка виходила на території Російської імперії, словаки вважались частиною чеського народу, який мешкає в Угорському королівстві Австро-Угорської монархії. У статистичних даних про населення України, зібраних на межі ХІХ – ХХ століть, відображена змішана інформація про чехів та словаків

«…Попереду заслін із жінок і дітей»: грецькі антифашисти проти Британії

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».