Спецпроект

"Українці теж можуть звинуватити нас у геноциді" - голова Сенату

Маршалек Сенату (верхня палата польського парламенту) Боґдан Борусевіч висловив задоволення змістом постанови Сенату про вшанування пам'яті жертв Волинського злочину, хоча й сам не підтримує прийняття "історичних постанов".

Про це повідомляє iPress із посиланням на "Ґазету Виборчу".

Борусевіч відповів на закиди з боку політиків опозиційної партії "Право і справедливість" (PiS), що вимагали оголошення 11 липня днем мучеництва кресов'яків, але не змогли знайти підтримки в урядової партії "Громадянська платформа",

За словами Борусевіча, у Польщі немає днів пам'яті жертв ані нацистської Німеччини, ані радянського комунізму, хоча у двох останніх випадках жертв було значно більше, ніж під час Волинської трагедії.

Крім того, голова Сенату вважає, що поняттям геноциду слід послуговуватися дуже обережно, "щоб у майбутньому не наразитися на подібні звинувачення від інших сторін".

На думку Борусевіча, українці теж можуть звинуватити поляків у геноциді — йдеться про напади Армії Крайової на українців у 1944 році. Ці напади були здійснені "що найгірше, на іншій території, і щодо інших українців, ніж тих, яких можна було б звинувачувати у Волинському злочині".

За його словами, резолюція Сенату жодним чином не спрямована проти української держави, "бо такої в 1943 році не існувало".

Борусевіч зазначив, що під час візиту до України спілкувався з представниками партії "Свобода" і просив про "стриманість у справі Волині": "удалося проявити стриманість і розповісти правду про ті часи"

Голова Сенату припустив, що резолюція Сенату може викликати негативні реакції деяких місцевих рад. "Але не припускаю такої реакції на рівні парламенту", додав він.

Як відомо, у червні 2013 року Сенат (верхня палата польського парламенту) підтримав резолюцію до 70-річчя Волинської трагедії, де події 1943 року визначаються як "етнічна чистка українськими націоналістами польського населення з ознаками геноциду".

Тоді ж комісія Сейму (нижня палата парламенту Польщі) розглянула шість проектів резолюції щодо 70-річчя Волинської трагедії. Тільки в одному проекті - від правлячої партії - в тексті резолюції немає слова "геноцид".

У квітні 2013 року в Сеймі Польщі було зареєстровано проект резолюції про визнання ОУН, УПА й дивізії "Галичина" злочинними організаціями, які вчинили геноцид щодо польського населення Східних Кресів у 1939-1947 рр".

У березні 2013 року своє звернення оприлюднила Українська греко-католицька церква, яка засудила масові убивства на Волині і закликала до примирення польського та українського народів. У квітні з закликами до взаємного прощення виступили римо-католики Волині.

Перед тим голова Римо-католицької церкви в Україні Мечислав Мокшицький повідомив, що виробити спільної позиції з УГКЦ не вдалося через те, що запропонована греко-католиками формула "пробачаємо і просимо пробачення" є "нонсенсом", а вибачатися треба тільки українцям.

Тоді ж голова ВР Володимир Рибак закликав голів Сенату та Сейму Польщі підтримати ініціативу щодо встановлення Дня пам’яті та примирення українців і поляків.

Волинська трагедія - обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені селянськими загонами самооборони з обох боків, Українською Повстанською aрмією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

Є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Існують різні версії подій на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч поляків та тисячі українців. В Польщі існує доволі потужний правий "кресовий рух", який використовує події 1940-х для зображення українців як різунів і паліїв.

Офіційно процес примирення розпочали у 2003 році президенти Кучма і Кваснєвський, у 2006-му його продовжили Ющенко і Качинський, відкривши у селі Павлокома пам'ятники замордованим українцям і полякам. Тоді ж українські політичні і громадські діячі попросили вибачення у поляків.

Керівник Інституту національної пам'яті Польщі в односторонньому порядку переклав провину за українсько-польський міжетнічний конфлікт 1940-х на українців, назвавши трагедію "різаниною" і "геноцидом".

У червні 2011 року планувалося, що президенти Янукович і Коморовський спільно візьмуть участь у відкритті меморіальних комплексів у Волинській області (убитим полякам) та Люблінському воєводстві (убитим українцям). Цього досі не відбулося.

Більше матеріалів на тему конфлікту 1940-х читайте у темі "Волинська трагедія"

Левко Лук'яненко. Незалежність на день народження

Небагато світових політиків можуть похвалитися тим, що саме на їх день народження випадали доленосні події для їх країни. Саме така подія сталася у 1991-му. Україна стала незалежною. Левку Лук’яненку тоді виповнилося 63.

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.