У КИЄВІ ЗГОРІЛА САДИБА МУРАШКА. Фото

У Шевченківському районі столиці на вул. Мала Житомирська, 14 сталася пожежа в чотириповерховому нежитловому будинку, відомому як садиба Мурашка.

Про це повідомляє TVi із посиланням на прес–службу ДержНС в Києві.

Пожежа виникла близько 3:00 ночі п'ятниці 28 червня. О 5 годині ранку пожежу ліквідували.

Жертв і потерпілих немає. Вогнем частково пошкоджено перекриття з 2 по 4 поверхи і знищено дах будинку. Причина пожежі встановлюється. 

Садиба Мурашка до пожежі. Фото: ФБ Ігоря Луценка

"Садиба Мурашка, за яку рішуче боролись кияни, згоріла сьогодні вночі, - повідомив депутат ВР Олександр Бригинець. - Ми відбили її у приватних власників, які нищили її і передали місту. І ось за майже два роки, коли садиба стала знов муніципальною, Попов і його прихвостні показали себе у всій красі. Мрія влади здійснилася – садиба згоріла. Згоріла, як завжди, у свята, як завжди вночі.... Випадковість? Можливо. Але хто в неї повірить?"

Фото: ФБ Ольги Навроцької

У квітні 2013 року повідомлялося про наміри національного заповідника "Софія Київська" зробити у садибі Мурашка музей.

 Після пожежі

Садиба Мурашка - будинки кінця ХІХ ст., у яких жив та працював відомий художник Олександр Мурашко, внесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, а також є пам’ятками історії, архітектури та містобудування місцевого значення.

Нагадаємо, у 2007 році КМДА продала історичну будівлю приватній компанії "Пантеон-Інвест". За позовами прокуратури Києва історичні пам’ятки були повернені столичній громаді в травні 2012 року. Технічний стан будівель садиби значно погіршився за час перебування об’єктів у приватній власності.

Дивіться також:

Екскурсія з Михайлом Кальницьким садибою Мурашка. ВІДЕО

Інші матеріали за темою "Пожежі"

Інші матеріали за темою "Забудова"

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.