Українська правда
Історична правда

Сталінградська битва. Як це було. ФОТО

Теми: Друга світова війна, XX сторіччя, історія України, Велика вітчизняна війна, СРСР, Третій рейх, Росія

Відбивши нацистський "бліцкріг" на Москву у грудні 1941 року, радянське командування спробувало навесні 1942-го відвоювати окупований Харків. Операція провалилася - і через ослаблений фронт німецькі танки пробили шлях на Ростов-на-Дону і далі.

У травні 1942 року Гітлер розділив групу армій "Південь" на дві частини - перша рушила до Каспію уздовж Північного Кавказу. Інша, яку склала Шоста армія вермахту, взяла напрямок на Сталінград, до того місця, де Волга виступає на Захід.

Шостою армією командував генерал Фрідріх Паулюс - автор плану нападу на СРСР у 1941 році "Барбаросса".

Німецька мотопіхота місяць долала степи. Початком бойових дій вважається 17 липня 1942 року - в хуторах на захід від Дону. За кілька днів нацисти з союзниками відкинули радянські війська за Дон.

28 липня Сталін звернувся до червоноармійців з суровим наказом №227 "Ні кроку назад!" Відступ тривав і далі, але темп його сповільнився. 31 липня Гітлер наказав перекинути на допомогу Шостій армії з кавказького напрямку Четверту танкову армію. Ці сили знову подолали радянську оборону.

В кінці серпня німецькі частини нарешті прорвалися до Сталінграду. 23 серпня люфтваффе завдало масованого авіаудару, який знищив кількадесят тисяч цивільних громадян і половину будинків у місті, перетворивши арену майбутніх бойових дій на купу руїн. В цей же день перший німецький підрозділ вийшов до Волги.

Сталінград був промисловим центром Півдня Росії - тут розташовувалися металургійний комбінат "Красний Октябрь" і артилерійський завод "Барикади". В 1930-х американці в рамках радянської індустріалізації побудували тут тракторний завод, який виробляв і танки.

Всі ці величезні виробничі майданчики перетворилися на поле бою. У вересні 1942 року війна точилася вже в самому Сталінграді - виснажливі позиційні бої у руїнах промислового міста. Як у Першу світову - по кілька метрів щодня, то в один бік, то в інший.

Німецька штурмова група в руїнах заводу. Сталінград, осінь 1942 року

Німецька військова доктрина передбачала щільну взаємодію піхоти з авіацією, танками та артилерією. Радянські війська протиставили вермахту іншу тактику - бути якомога ближче до противника, щоб він боявся ударити гарматами чи авіабомбами по своїм силам.

Обидві сторони активно використовували штурмові групи - як і в Першу світову війну, це були зведені піхотні підрозділи зі штурмовою зброєю і великою кількістю гранат, посилені саперами і артилерією.

Вони воювали у руїнах будинків і цехів - за кожен окремий поверх і навіть кімнату. Ставили мінні заслони, ховали у купах цегли снайперів. Часто застосовували міномети, які могли бити по закритих позиціях. Різалися врукопашну.

Сталінград - місто в степу, тому всі вцілілі висотні споруди були важливими для бойових дій. За такі будинки билися особливо наполегливо, тижнями.

Сапер Кошуба під прикриттям автоматників заміновує вхід у будинок під час вуличних боїв у Сталінграді. 1942 рік

Епіцентром кривавих боїв став Мамаїв курган - "висота 102,0 м", пагорб над містом, з якого було видно весь Сталінград, уключно з протилежним берегом Волги. Він кілька разів переходив із рук у руки. У лютому 1943 року, вже після розгрому німців, курган так і залишився безсніжним - сніг танув від жевріючого попелу бою.

Німці в кількох місцях прорвалися до Волги, але в радянських військ залишалося кілька вузьких плацдармів. Зі східного берегу річки їх підтримувала важка артилерія. Німці, у свою чергу, без кінця бомбили переправи на Волзі (навіть окремі човни), щоб зірвати постачання боєприпасами та евакуацію поранених.

Мешканці міста, які не встигли евакуюватися зазделегідь, жили тут же, в норах у землі, в епіцентрі битви. Так тривало 200 днів.

19 листопада радянські війська розпочали контрнаступ - операцію "Уран", в результаті якої відрізали Шосту армію вермахту від наземного постачання. Через небажання Гітлера відступати від Сталінграду час на прорив було втрачено. Авіація організувала повітряний міст, але Червона армія знищувала один аеродром за іншим, і в січні 1943 року летіти до генерала Паулюса треба було аж із Горлівки чи Донецька.

Без палива, боєприпасів і продуктів, без авіаційної підтримки Шоста армія була приречена. Люті степові морози довершили справу. 30 січня, коли вже все було зрозуміло, Гітлер підвищив Фрідріха Паулюса до фельдмаршала і послав привітальну радіограму, в якій поміж іншого були слова "жоден німецький фельдмаршал не потрапляв у полон".

Паулюс не застрілився і 31 січня потрапив у полон, привітавши командування 64-ої радянської армії нацистським вітанням "Хайль Гітлер!". Він відмовився підписати наказ про капітуляцію Шостої армії. Улітку 1944 року фельдмаршал приєднався до антигітлерівського комітету "Вільна Німеччина", а після смерті Сталіна його відпустили в Німеччину. Східну.

2 лютого 1943 року переважна більшість оточених у Сталінграді нацистських військ припинила опір. Цей день вважається кінцем Сталінградської битви. Ущент зруйноване місто пропонувалося залишити як музей, але його відбудували, часто ті ж таки полонені німці. В часи Хрущова Сталінград перейменували - але не в царський Царицин, а в нейтральний Волгоград.

Сама ж битва вважається поворотним пунктом у перебігу Другої світової на теренах Європи. Досі непереможному Вермахту було завдано страшної поразки. Стосунки Третього рейху з союзниками були ускладнені, і навпаки, в окупованих нацистами країнах посилився вплив рухів Опору. Слово "Stalingrad" писали на міських стінах - як листівку.

Особливий ефект новина про радянську перемогу спричинила у Франції. Знищена під Сталінградом 6-та армія Вермахту у 1940 році захопила Париж, а тепер її не існувало. В 1946 році одна з площ на півночі французької столиці отримала назву Сталінградська, перейменували й тамтешнє метро.

 Станція "Сталінград" - пересадковий вузол паризького метро. Фото: Григорій СЕМЕНЧУК, Павло СОЛОДЬКО

Саме зі Сталінградської битви почалося звільнення України від нацистів. 18 грудня 1942 року наступаючі радянські війська вибили німців із села Півнівки Мілівського району нинішньої Луганщини. Уряд Української РСР, який перебував на евакуації у башкирській Уфі, отримав хоча б якусь територію. Через кілька тижнів було звільнено значні частини Донбасу і Харківщини.

За даними академічних істориків Олександра Лисенка та Івана Муковського (тут і далі - книга "Звитяга і жертовність. Українці на фронтах Другої світової війни"), 9-11% бійців радянської армії у Сталінградській битві були українцями.

У першій дозволеній радянською владою "правді про Сталінград", у романі киянина Віктора Некрасова "В окопах Сталінграду" постійно присутні ці чумаки і фесенки:

"Он умирает на моих глазах -  не молодой уже, лет сорока. Его ранило разрывной пулей в правую руку,  чуть пониже локтя. Он все время боялся, что ему ампутируют руку. До войны он был токарем по металлу.

-  Як же це так  -  без руки?  - говорил он, осторожно укладывая привязанную к дощечке от патронного ящика руку на колено.- Без руки в нашому дiлi нiяк не можна. Краще б ногу вже".

У складі військ Сталінградського фронту було кількадесят тисяч українців. 112 людей отримало за участь у битві звання Героя Радянського союзу, 15 із них - українці.

29% бійців 62-ій армії (її командний пункт був на Мамаєвому кургані) були нашими земляками. У складі 13-ої гвардійської стрілецької дивізії, яка переправилися у вересні 1942-го через Волгу на допомогу Сталінграду, було 6% українців.

В цитованих істориками нагородних листах сухою військовою мовою розповідається про подвиги солдат з УРСР: "грамотно організував бій... уміло розставив вогневі засоби... особистим прикладом... діяв рішуче і відважно... будучи пораненим, продовжив... знищив... захопив... нагороджений".

Таким внеском у перемогу над нацизмом наша влада мала би пишатися і частіше нагадувати іншим країнам, де плутають "радянське" з "російським".

Справжня кількість людських смертей у цій битві невідома. За останніми даними, радянські війська втратили близько 1,15 млн людей, з них близько 480 тисяч - мертвими. Німці і союзники втратили близько 850 тисяч, із них 150 тисяч - мертвими. Ще близько 100 тисяч німців помре у полоні. Плюс іще кількадесят тисяч цивільних.

Переважна більшість загиблих досі знаходиться на невеликій території в Центральному районі Сталінграду. Їх регулярно відкопують під час будівельних і ремонтних робіт.

А концентрацією солдатських решток є все той же Мамаїв Курган (недалеко звідси була розташована столиця Золотої Орди Сарай, знищена Кримським ханством у XVI сторіччі, але навряд чи назва стосується легендарного ординського темника Мамая).

Частину з них поховали у братських могилах. А кількадесят тисяч учасників битви, яку називають найкривавішою в історії людства, досі лежать на схилах пагорба, вперемішку з іржавим залізом. На вершині пагорба стоїть грандіозний монумент висотою 85 метрів - розпочатий за Хрущова, закінчений за Брежнєва.

 Монумент "Батьківщина-Матір кличе" (відкритий у 1967-му) на Мамаєвому кургані. Внизу видно місто і Волгу - як і 70 років тому назад. Фото: 134.su

Якщо "Велика вітчизняна" була основою брежнєвського і путінського історичного міфу, то Мамаїв курган - його енергетичний осередок.

З нагоди 70-річчя Сталінградської битви волгоградські депутати вирішили знову називати своє місто Сталінградом - хоча б шість разів на рік.

Давайте ще раз подивимося на фотохроніку 1942-43 рр.

Джерела: WarAlbum, HistoryImages

Дивіться також:

Волгоград перейменували на Сталінград

Останні листи із Сталінграду. Що писали німці за дні до капітуляції

"Шевченко з України". Написи на стінах Рейхстагу. 1945 рік

Від Дніпра до Ельби. Чотири Українські фронти



20 фото
Артефакти за темою:
Друга світова війна
Останні надходження
АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter