Спецпроект

Відкритий лист колективу НХМУ до Кулиняка

Колектив Художнього музею вимагає від Мінкульту не призначати галеристку Міронову гендиректором закладу. За "безпрецедентний виступ з паплюження установи, на пост директора якої претендує, та безсоромне звеличення власних, переважно неіснуючих, заслуг".

Колектив Національного Художнього музею (НХМУ) надіслав на ім'я міністра культури Михайла Кулиняка відкриту доповідну, присвячену стосункам між колективом і виконуючою обов'язки генерального директора музею Тетяною Міроновою.

Міронову призначили в.о. гендиректора НХМУ у квітні цього року, після гучного звільнення попереднього керівника музею Анатолія Мельника.

У липні за власним бажанням звільнився і заступник гендиректора з економічних питань Микола Скиба. Свій відхід він пояснив "несприятливим психологічним кліматом і низкою загрозливих тенденцій, які останнім часом набули в НХМУ незворотного характеру".

За словами Скиби, Міроновій на згаданій посаді не вдалося організувати ефективну роботу колективу: "Розподіл повноважень, обов’язків і доручень між заступниками директора і керівниками структурних підрозділів музею відбувається вкрай непропорційно, і, судячи з багатьох ознак, за принципом особистої лояльності, а не фахових якостей та посадових обов’язків".

Тетяна Міронова - власник мистецької галереї Mironova Gallery. Її чоловік Валерій Міронов був депутатом Київради, а потім заступником Черновецького в КМДА (2009-2010). Зараз Міронов балотується в нардепи за столичним мажоритарним округом №220, з чим пов'язаний скандал зі спробою використання НХМУ як майданчика для політичної реклами кандидата.

Минулого тижня очікувалося призначення нового голови НХМУ, що спричинило черговий спалах пристрастей.

Музейні працівники категорично проти офіційного затвердження Міронової на посаді. Хранитель фондів музею Юлія Литвинець у матеріалі для ІП натякнула на непрофесійність менеджерів, які прийшли з новою "в.о." і не знають "музейних творів і взагалі українського образотворчого мистецтва".

Тим часом Тетяна Міронова у своєму блозі виступила з заявою, де на грані фолу - а іноді й переходячи цю грань - позиціонувала себе як ефективного менеджера, що порятує НХМУ від "слабких керівників з освітою мистецтвознавців".

Наступним витком конфлікту і стала відкрита доповідна колективу Художнього музею на ім'я Кулиняка, текст якої отримала й "Історична Правда". Автори доповідної частково оформили її як таблицю, в якій дають відповіді на резонансні випади Міронової.

Ми публікуємо цю доповідну у повному обсязі, трохи скоротивши цитати з блога Міронової (повністю її заяву можна прочитати на "Кореспонденті"). Також ІП дозволила собі - для зручності читачів - позначити тексти Міронової і колективу НМХУ різними кольорами і виділити основні пункти жирним шрифтом.

Наостанок варто зауважити, що кадрова політика Мінкульту вже не вперше спричиняє скандал. Важко пояснити мотиви, які змушують Кулиняка призначати на посади топ-менеджерів не музейних фахівців. Можливо, це робиться з метою надати вітчизняним музеям нової динаміки.

Вже два роки точиться війна між новопризначеним директоратом і науковцями заповідника "Переяслав". Грандіозним скандалом зі звільненням обох чільних фігурантів завершилися світські розборки у Лаврському заповіднику в Києві. Тривожні новини лунають з "Софії Київської" і "Київської фортеці".

------------------------------

"Міністру культури України

Кулиняку М.А.

Відкрита доповідна

Шановний Михайле Андрійовичу!

Вимушені відреагувати на блог Міронової Т.В. "Заява по ситуації, яка склалася з Нацмузеєм. Моя відповідь".

Колектив Національного художнього музею України обурений тими заявами, які були опубліковані в.о. генерального директора Міроновою Т.В.

Так звана „Відповідь” п. Міронової - безпрецедентний виступ з паплюження установи, на пост директора якої автор претендує, та безсоромне звеличення власних, переважно неіснуючих, заслуг.

У "відкритому коментарі" п. Міронової є нахабні і нічим не обґрунтвані, безвідповідальні й відверто наклепницькі звинувачення, адресовані всім працівникам музею, включно з музейними хранителями – тими, хто несе матеріальну відповідальність за збереження музейної колекції і не отримує за це ніяких привілеїв.

Людина, нога якої не ступала в, принаймні, більшу частину приміщень фондосховищ насмілюється заявляти, що "кожен день роботи музею сьогодні – це скоріше подвиг технічних служб, але аж ніяк не мистецтвознавців".

Виявляється, "музей потихеньку намагаються розкрасти", "зникають картини", "ніхто на володіє повною картиною, в якому стані знаходиться колекція, чи всі експонати перебувають в сховищах або є на експозиціях, що підтверджується належними документами…."

На жаль, в.о. директора за півроку роботи не знайшла часу познайомитися з порядком документування музейних надходжень, видач, охоронних аркушів, актів звіряння наявності й інших документів, які за своїм наповненням і порядком зберігання доступні навіть для колег-музейників, не кажучи вже про співробітників музею і їхнього керівника – в.о. директора.

Якби п.Міронова побачила, як ретельно науково-дослідний відділ фондів оформлює і зберігає всю належну документацію, якби мала бажання познайомитися зі збереженням музейних предметів у фондосховищах і яких зусиль докладають позбавлені державного фінансування зберігачі, аби тримати в ладі величезну збірку, досліджувати її, реставрувати – мабуть, тоді враження п.Міронової від музею були б іншими.

Тож постає питання: якщо виконуючому обов’язки керівника за цей піврічний термін не цікаво було дізнатися про справжню музейну роботу – ту кухню, яку не бачать відвідувачі, але на якій музейна система фактично тримається – навіщо йому братися за керування цим закладом, а ще й з таким легковажним нехтуванням здобутків музейних працівників?

Нерозуміння сутності мистецького музею звучить щоразу, коли п.Міронова згадує мистецтвознавців, котрі, на її подив, працюють в НХМУ. Міронова, вочевидь, не знайома з колективом, якщо вважає його "старою гвардією робітниць-керівниць" у той час як у цьому колективі за останні роки відбулося значне оновлення кадрів.

Жоден проблиск морального чуття не утримав п.Міронову від присвоєння плодів чужої праці та публічного приниження працівників музею.

Вичерпавши перелік дійсних негараздів (з електромережею, водогоном і т.п.), яких музей жодним чином не приховував перед Міністерством культури, п. Міронова не заспокоюється, і намагається поставити на вид співробітникам музею біди і навіть злочини які, вони, співробітники, могли б, на думку п. Міронової, вчинити.

Який директор при своєму розумі, запідозривши підлеглих в порушеннях і навіть „чомусь більш страшному”, і, навіть не спробувавши у тих підозрах переконатись,  стане виносити ці свої підозри на публіку? Так би мовити, засуджую вас, співробітники музею, усіх скопом і авансом. А там побачимо…

А які реверанси п.Міронова робить „державі”! яка, до речі, в особі Міністра культури, має призначити її Генеральним директором. Або не призначити...

Ми, такі-сякі, розраховуємо, бачте, що бідна держава дасть нам грошей на ремонт водогону; хіба ж на нас усіх, музейних голодранців бюджету вистачить? Ні, п. Міронова не візьме в держави ні копійки. Вона ж бачить успіх виставки „Нормандія в живописі”, і думає, що так буде завжди, що посада директора НХМУ – синекура, де саме важке – рахувати гроші.

І це коментарі лише до кількох фраз із цього зухвалого і несправедливого виступу п. Міронової.

Надаємо відповіді по суті на закиди Міронової щодо роботи музею.

МІРОНОВА Т.В.

...Я прийняла Нацмузей у квітні 2012 року.  Мало сказати, що були серйозні проблеми в організації  роботи всіх напрямків.

З порогу на мене одразу звалилися складні питання боргів, відсутності документообігу, недостатньо коштів на рахунку спецфонду … та аварійна господарська діяльність.

1) Красномовний факт: перші дні моєї роботи пожежна служба міста опечатала частину  будівлі музею, адже вже протягом кількох років належним чином не виконувалися відповідні запобіжні заходи та вимоги...

Скажіть, хто був би винний, якби, не дай Боже, згоріли всі національні художні скарби у сховищі? Пожежники? Чи, може, ображені заступники, … та ні, в них же освіта мистецтвознавців, вони ж не професійні рятувальники від вогню, вони б, певно, знайшли крайніх в "державі", яка не виділяла коштів та вийшли б на мітинг на свій захист вже не на сходи, а на музейне попелище…

...Тільки уявіть, безцінні скарби, накопичені Україною за десятки років, щодня протягом всього останнього часу знаходились у стані небезпеки, тобто по суті перебували на пороховій бочці.

Дається взнаки також вкрай аварійний загальний стан будівлі та труби комунікацій з латкам у сховищі…. І кожен день роботи музею сьогодні – це скоріше подвиг технічних служб, але аж ніяк не мистецтвознавців, на жаль ….

Мені вдалося нормалізувати ситуацію. Система оповіщення про пожежу вже працює, у наступному році буде встановлена сучасна система пожежогасіння. 

Тривають проектні роботи по налагодженню безпечного та якісного електропостачання по всій будівлі.

Ми маємо просто жахливий стан системи водопостачання, наприклад, на п’яти метрах труби налічується до десятка хомутів і в разі її прориву всі сховища з картинами можуть бути затоплені. В листопаді відбудеться повна заміна труб, всі підготовчі роботи завершуються.

Чому це так важно було організувати протягом стількох років? 

2) Я відповідально працюю та забезпечую життєдіяльність музею, створюю належні умови та усі можливості для організації та проведення запланованих виставок. 

Змушую виконувати свої обов’язки та працювати опозиційно налаштовану частину колективу, щоб через нашу внутрішню складну ситуацію не страждали партнери, відвідувачі, художники.

На інтриги в мене немає часу, і я відмовляюся від багатьох "викривальних" інтерв’ю, щоб не шкодити репутації музею, особливо в період міжнародних виставок в його стінах.

В мене запитують: навіщо тобі такий тягар, ця невдячна боротьба зі старим "радянським" підходом і дріб’язковими людьми, ці інформаційні війни… ?

Я відповідаю: "Так, я можу собі дозволити організовувати успішні арт-проекти в Україні та світі, як просто Тетяна Міронова. Однак, як киянка, як українка, як громадянка, я не можу спокійно дивитися на те, що відбувається з Головним музеєм країни сьогодні, як його потихеньку намагаються  розкрасти, зруйнувати  і створити навколо мутну водичку, в якій добре ловиться рибка, – зникають картини та важливі документи, псуються ікони, падають скульптури з фасаду, виходить з ладу пожежна сигналізація...." 

 

3) Що трапилося з усіма документами на будівлю НХМУ площею 4287 м2 та на цю ділянку землі…? Вони просто зникли!

Хто зацікавлений в тому, щоб забрати в центрі столиці такий ласий будинок, якого взагалі наразі на паперах просто НЕ ІСНУЄ ?

І хто за копійки кожного дня здає інтереси музею? І чому PR музею працює так, що відвідуваність з кожним роком падала?  

Кому потрібні відверто слабкі "мистецькі" керівники, які нічого не розуміють в документах, у юриспруденції, в організації взаємовигідних партнерських відносин, у міжнародних переговорах на високому рівні, у сучасному маркетингу, нових технологіях, які щодня порушують посадові інструкції, не знаються на елементарній економіці, не спроможні організувати прозору роботу з інвентаризації музейної колекції?

 

 

 

4) Наразі досі ніхто не володіє повною картиною, в якому стані знаходиться колекція, чи всі експонати є та перебувають в сховищах або є на експозиціях, що підтверджується належними документами..?.

Чи це просто порушення посадових інструкцій та халатне виконання службових обов’язків, чи за цим стоїть щось більш страшне, і ми можемо дізнатися про нові факти незворотних втрат музею?

До грудня цього року має бути проведена інвентаризація сховища та музейної колекції. Я виступаю за введення в роботу електронного каталогу та чіткої реєстрації кожного твору, а також за прозоре офіційне розслідування по всім фактам порушень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5) Цікаво, що юридичні, правові питання музею, судові суперечки вирішує така компанія, як "Титич і партнери", де за цікавим збігом обставин працює колишня заступниця гендиректора музею.

Можливо, тут була організована якась схема: досі не можу знайти оригіналу договору про співпрацю музею з цією компанією, власне, на яких таких офіційних підставах здійснюється означена "допомога" музею…? 

6) Існують три Укази Президентів України, в тому числі і діючого Президента Януковича Віктора Федоровича про термінову організацію реставраційних робіт в музеї, просто іншими словами, робіт по врятуванню його, як такого. 

Вже близько 20 років питання не зрушується з місця. Кому це вигідно? Очевидно тим, хто підтримує колишніх керівників, які думали про свій день, а не про майбутнє музею...

7) Мені закидають, що я не маю багаторічного музейного досвіду роботи, але ж є показові світові приклади, коли успішні галеристи ставали успішними керівниками музеїв… Це факт.

Джефрі Дейч – директор Музею сучасного мистецтва (МоСа, Лос-Анджелес); в минулому – успішний галерист. За кілька років організував величезну увагу громадськості, медіа та відвідувачів до музею.

Ніколас Серота – директор Tate (мережа музеїв TateBritain та TateModern) до переходу в Tate очолював WhitechapelGallery в Лондоні. 

Адам Вайнберг - директор WhitneyMuseum (USA). У минулому – засновник AddisonGalleryofAmericanArt. За його керівництва музей увійшов в число ТОП-10 світових арт-інституцій. 

Дехто сьогодні говорить, що я не маю професійного відношення, наприклад, до музейних виставок "Українське бароко", "Нормандія". …Я фактично врятувала ці арт-проекти від організаційних негараздів, адже кожна з цих виставок була на межі зриву, закриття, заборони, відміни ВИКЛЮЧНО  через технічні труднощі, неузгодження по документам, пожежну небезпеку, через так і неналагоджену вчасно систему кондиціонування та інші причини.

….Невідома доля мистецької колекції "Градобанку", яка надійшла на збереження до музею, як державна власність….

...Отож, шановна громадськість, художники, арт-діячі, критики, якщо ви хочете мати радянську застарілу установу з усіма жахливими режимними традиціями ведення музейної справи, корупційними схемами (коли, наприклад, готівкою беруться кошти в кишеню за проведення мистецьких заходів), політикою відлякування відвідувачів, нехтуванням новими технологіями, організацією теплого болотця "для своїх", безладом в документах і "крайніх немає" ----- підтримуйте стару гвардію музейних робітниць-керівниць.

І тоді нічого не кажіть, коли раптом все в один день буде зруйновано, розсиплеться, зникне або згорить…. А до цього йде, якщо не вчинити термінових запобіжних заходів, не почати курс на Відродження та Модернізацію НХМУ, а не на його Апокаліпсис….

КОЛЕКТИВ НХМУ    

Національний художній музей України, як і усі музеї, є достатньо складною структурою, але ніколи не мав проблем з організацією роботи ані виставкової, ані реставраційної, ані наукової, ані фондової, ані просвітницької.  

1) Красномовним є той факт, що музей уже багато років працював над оснащенням приміщень системою пожежогасіння та оповіщення.

Робота з розробки цієї системи була розпочата ще 4 роки тому, коли розпочалась підготовка до ЄВРО-2012.

І у 2011 році, після проведення відповідних тендерів, розпочалась робота з монтування першої черги. Було повністю змонтовано (по усіх без виключення приміщеннях) систему пожежного оповіщення.

Отже, Міронова до цього процесу не має і не мала жодного стосунку!!!  

Пані Міронова за увесь цей час не знайшла однієї хвилини, щоб відвідати фондосховища і поцікавитись, яка ж система змонтована!

Змонтована система була зроблена за безпосередньої участі співробітників та завдячуючи  хранителям.

Про заміну труб ніхто в музеї не знає, ніхто не радився зі зберігачами, щодо цього і, врешті, хіба можливо замінювати труби під час опалювального сезону!?

Пані Міронова вочевидь не знає, що у підвальних фондосховищах, де існує найбільша загроза підтоплень, під час проведення ремонтних робіт було налито додатково під кутом підлогу, щоб у разі підтоплень вода не потрапила до фондосховищ.

2) За півроку праці пані Міронова половину часу провела за межами музею, її обов’язки постійно виконували інші працівники. Навіть склався жарт "в.о. в.о." генерального директора.  

Музейники завжди виконували свої обов’язки на високому рівні, організовували великі міжнародні виставки як в музеї, так і за його межами.

Чого варті виставки Ніко Піросмані, Франсіско Гойї, Пабло Пікассо? На якому високому фаховому рівні проходили виставки "Український модернізм" у Чикаго та Нью-Йорку, виставка Українського мистецтва ХІХ ст. у Амстердамі, що за два місяці зібрала близько 67 тисяч відвідувачів?

На жаль, за ці півроку в музеї склалася несприятлива психологічна атмосфера, пов’язана з бюрократизацією робочого процесу, протиріччями у вимогах керівництва і перекладанням на плечі колективу власних безпосередніх обов’язків та відповідальності. Це загрожує ефективності роботи.

Колектив музею в цілому безпідставно звинувачений у розкраданні ввірених йому цінностей. Маємо привід колективного звернення на захист нашої честі та гідності!

3) Про які документи на будівлю та на земельну ділянку пише пані в. о.? Хіба це не є справою державних та муніципальних установ, які опікуються подібними дозволами?

Вже впродовж кількох років ці проблеми намагаються вирішити музейні працівники, але проблема й досі існує, що підтверджується численними листами і зверненнями.

Хто з музейників конкретно "за копійки здає інтереси музею", що таке "відверто слабкі "мистецькі" керівники, які нічого не розуміють в документах, у юриспруденції…"

Напевно, Міронова не уявляє собі, що таке музейна наукова робота, не чула про наукові конференції, що регулярно проводяться, збірники, з наукових досліджень які видаються, десятки мистецьких видань і т. д.

Працівники, котрі, на думку Міронової, "не спроможні організувати прозору роботу з інвентаризації музейної колекції", створюють науково-інвентарні паспорти на усі експонати – про це може дізнатися кожен.

4) Пані Міронова пише про повну інвентаризацію сховища, але у нас їх аж 13!

Вона виступає за введення електронного каталогу! Чомусь вона не знає, що музейними спеціалістами була проведена величезна робота з проектування та створення необхідної програми з обліку.

Не знає, що до електронного інформаційно-пошукового комплексу "Музей" внесено вже велику частину колекції і ведеться вдосконалення програми.

Що таке "можливі нові факти незворотних втрат музею"? Питання - в межах схеми привчання громадськості до думки про те, що такі втрати можливі і вони обов’язково відбудуться.

Особливо загрозливо виглядає цей вислів на тлі зниклих поза музеєм картин Глущенка.

5) Адвокат Титич не мав би права працювати в суді, не маючи на це відповідних документів.

6) Вочевидь, Міронова не ознайомлена з тією роботою, яку провів колектив  щодо реконструкції та розширення НХМУ. Цю роботу засвідчують укази Президентів.

7) Так, перераховані успішні галеристи стали успішними керівниками музеїв - але після керування галереями, а не володіння ними!

 

 

Проекти "Міф. Українське Бароко", "Нормандія у живописі" були заплановані у 2010 році й процес підготовки виставок був проведений ще до призначення Міронової в. о.

Організація виставок проводилася зовнішніми кураторами і координувалася музейними працівниками за календарним планом, що був прописаний заздалегідь.

За ще одним пасажем: "Невідома доля мистецької колекції "Градобанку", яка надійшла на збереження до музею, як державна власність…." впевнюємося, що в. о. директора Міронова цілком не розуміється на проблемах музею, минулих і поточних, не бачить можливих  вирішень цих проблем і усі її звинувачення та констатації є не фаховими, сумнівними і не вартими уваги.

Колекція Градобанку зберігається більшою часткою в Національному банку України. Менша частка – 72 твори – була передана за постановою Генеральної прокуратури України до НХМУ в 2004 році і перебуває на постійному збереженні НХМУ. Твори заінвентаризовані, досліджені, опубліковані в музейному збірнику та неодноразово експонувалися у музейних залах.  

Зважаючи на кричущу некомпетентність та безпідставних звинувачень, неправдивість наданої інформації, привласнення багаторічних здобутків музею колектив Національного художнього музею України вимагає негайного звільнення п. Міронової з посади в.о. директора НХМУ, не допущення її призначення директором НХМУ".

Під зверненням до міністра культури підписався 61 працівник НХМУ.

Читайте також:

Музейний заколот. Про звільнення і призначення чільних кадрів галузі

Навіщо нам музеї? Престижні заклади приваблюють "еліту"

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.

Перед відходом у вічність. До 60-ї річниці смерті Андрія Мельника

Остання зустріч з полковником відбулася у неділю 1 листопада 1964 року. Маковецький увійшов до кімнати, де лежав Андрій Мельник, а біля нього сиділа дружина Софія. У сусідній кімнаті перебували лікар і медсестра готові надати хворому допомогу на кожен його поклик. Стан хворого гіршав з кожною хвилиною.

Пожежа. Уривок із книжки Максима Беспалова "У пошуках Єви"

Випадково натрапивши на могилу Єви та Марії Ориняк у пенсильванських лісах, Максим Беспалов прийшов до головного пошуку свого життя — історії власної родини. Автор пише про еміграцію, епідемію та війну. Про те, як понад 100 років тому карпатські бойки ставали шахтарями в далекій Централії та помирали там від силікозу. Як під час Першої світової мобілізовані до австрійської армії галичани мали зв’язок з Америкою, проте не мали його з родичами по інший бік Карпат.