Коментар на чергову інтелектуальну крадіжку Вадима Колесниченка

Нехай пан Колесніченко вчиться критично переосмислювати минулі і сучасні практики свого середовища. Тоді радо дам йому дозвіл на передрук моїх робіт. А поки не прийде те свято, хай продовжує займатися інтелектуальним злодійством.

На початку квітня цього року моя стаття "Дружественные вмешательства: борьба с мифами в украинской истории XX в." з'явилася у книжці, виданій Вадимом Колесніченком під заголовким "Война или военная преступность". У книжку також включено статтю іншого історика, Пера Андерса Рудлінґа.

Пан Колесніченко не питав ані мене, ані доктора Рудлінґа дозволу передрукувати наші роботи. Не звертався він і до редакторів і видавництва, які видали збірку, де вперше появилася моя стаття.

Це тільки чергова інтелектуальна крадіжка на рахунку відомого політика Партії регіонів - бо у травні 2012 року він уже видав збірник, у якому з'явилися - без їхньої згоди - роботи науковців Ґжеґожа Россоліньского-Лібе, Пера Андерса Рудлінґа, і Тимоті Снайдера (і ще в жахливих перекладах).

До цього першого збірника пан Колесніченко хотів ще й мене запрягти, і написав з цією метою лист 27 березня 2012 року. Я йому відразу відмовив.

Повний текст моєї відмови:

"Я вважаю, що Ви занадто політизуєте цю чутливу справу. Я намагаюся опрацьовувати ці теми як науковець, і я також намагаюся противитися культові ОУН-УПА, але боюся, що Ви поляризуєте справу, заважаючи діалогу і раціональній думці в Україні".

Хочу дещо ще додати.

Я не можу погодитися з тим, коли політичні діячі використовують величезні людські трагедії на кшталт Голокосту або Голодомору як інструменти для осягнення цілей, значно нижчих у значенні від власне тих трагедій.

Маю рефлективну відразу на таке, ніби віруючий на богохульство. І, на жаль, точно такою дешевою інструменталізацією [використанням історії з політичною метою - ІП] трагічної долі мільйонів невинних людей займається п. Колесніченко.  

Я написав у своїй статті, передрукованій тепер п. Колесніченком, слова, які написані майже на його адресу:

"На мой взгляд, этот исторический и идентификационный антагонизм [протилежна історична політика помаранчевих і "регіоналів"] очень опасен для Украины.

Для политиков возможность мобилизации населения с помощью исторических символов представляет слишком большой соблазн,и они все глубже вбивают клин между регионами и еще больше поляризуют позиции.

Обеспечить людей символами всегда легче, нежели достойной медицинской помощью или доступным жильем.

Я считаю, что разрушение исторической мифологии в обоих лагерях было бы не только полезным упражнением, но также и необходимым лекарством для украинского политического контекста".

Нехай п. Колесніченко робить те саме, що я – вчиться критично переосмислювати минулі і сучасні практики свого середовища. Тоді радо дам йому дозвіл на передрук моїх робіт.

А поки не прийде те свято, нехай продовжує займатися інтелектуальним злодійством.

Дивіться також:

Як Колесніченко оскандалився перед західними істориками

Історія використовується політиками, щоб люди забули про соціальні проблеми

Як політики використовують Голодомор

Сергій Жадан про те, як влада влаштовує "війну пам'ятників"

Колесніченко вставив у "науковий" збірник фальшиві ілюстрації. ФОТО

Іван Вакарчук: Пам'ять і повторюваність подій

Іван Вакарчук про математику в історії: "Хвилі українізації повторюються з періодичністю в 70 років. Чи нам мовчати, сподіваючись на поворот колеса Фортуни, і кількадесят років чекати наступної фази? Чи творити по всій державі громадські самоорганізаційні структури і знайти точку динамічної рівноваги?"

Національний музей Революції Гідності: Відкрите звернення до керівництва держави щодо політики пам’яті

Наталка Діденко: Мій телефон

Від сьогодні немає вже більше на моїй старій квартирі стаціонарного телефона. Припинив своє існування. Якось це відбулося буденно, між справами, з допомогою Укртелекому. І вже потім якось мене так накрило. Бо народження і життя стаціонарного телефону в наших квартирах - це було щось

Віталій Скальський: Персональний пенсіонер УНР Іван Нечуй-Левицький

Він доживав віку у доброчинному закладі-притулку для немічних, самотніх, безнадійно хворих та став першим, кому незалежна Україна надала державну пенсію