Коментар на чергову інтелектуальну крадіжку Вадима Колесниченка

Нехай пан Колесніченко вчиться критично переосмислювати минулі і сучасні практики свого середовища. Тоді радо дам йому дозвіл на передрук моїх робіт. А поки не прийде те свято, хай продовжує займатися інтелектуальним злодійством.

На початку квітня цього року моя стаття "Дружественные вмешательства: борьба с мифами в украинской истории XX в." з'явилася у книжці, виданій Вадимом Колесніченком під заголовким "Война или военная преступность". У книжку також включено статтю іншого історика, Пера Андерса Рудлінґа.

Пан Колесніченко не питав ані мене, ані доктора Рудлінґа дозволу передрукувати наші роботи. Не звертався він і до редакторів і видавництва, які видали збірку, де вперше появилася моя стаття.

Це тільки чергова інтелектуальна крадіжка на рахунку відомого політика Партії регіонів - бо у травні 2012 року він уже видав збірник, у якому з'явилися - без їхньої згоди - роботи науковців Ґжеґожа Россоліньского-Лібе, Пера Андерса Рудлінґа, і Тимоті Снайдера (і ще в жахливих перекладах).

До цього першого збірника пан Колесніченко хотів ще й мене запрягти, і написав з цією метою лист 27 березня 2012 року. Я йому відразу відмовив.

Повний текст моєї відмови:

"Я вважаю, що Ви занадто політизуєте цю чутливу справу. Я намагаюся опрацьовувати ці теми як науковець, і я також намагаюся противитися культові ОУН-УПА, але боюся, що Ви поляризуєте справу, заважаючи діалогу і раціональній думці в Україні".

Хочу дещо ще додати.

Я не можу погодитися з тим, коли політичні діячі використовують величезні людські трагедії на кшталт Голокосту або Голодомору як інструменти для осягнення цілей, значно нижчих у значенні від власне тих трагедій.

Маю рефлективну відразу на таке, ніби віруючий на богохульство. І, на жаль, точно такою дешевою інструменталізацією [використанням історії з політичною метою - ІП] трагічної долі мільйонів невинних людей займається п. Колесніченко.  

Я написав у своїй статті, передрукованій тепер п. Колесніченком, слова, які написані майже на його адресу:

"На мой взгляд, этот исторический и идентификационный антагонизм [протилежна історична політика помаранчевих і "регіоналів"] очень опасен для Украины.

Для политиков возможность мобилизации населения с помощью исторических символов представляет слишком большой соблазн,и они все глубже вбивают клин между регионами и еще больше поляризуют позиции.

Обеспечить людей символами всегда легче, нежели достойной медицинской помощью или доступным жильем.

Я считаю, что разрушение исторической мифологии в обоих лагерях было бы не только полезным упражнением, но также и необходимым лекарством для украинского политического контекста".

Нехай п. Колесніченко робить те саме, що я – вчиться критично переосмислювати минулі і сучасні практики свого середовища. Тоді радо дам йому дозвіл на передрук моїх робіт.

А поки не прийде те свято, нехай продовжує займатися інтелектуальним злодійством.

Дивіться також:

Як Колесніченко оскандалився перед західними істориками

Історія використовується політиками, щоб люди забули про соціальні проблеми

Як політики використовують Голодомор

Сергій Жадан про те, як влада влаштовує "війну пам'ятників"

Колесніченко вставив у "науковий" збірник фальшиві ілюстрації. ФОТО

Олександр Алфьоров: Фонтан замість пам'яті

Місце, де влада Києва бачить фонтан – це центр Столиці, це серце України. Відповідальність тут – неймовірна. Кожне подібне місце в Києві має бути гармонійно вписане у загальну концепцію! А не затикане нейтральністю, яка в сучасних умовах дорівнює безвідповідальності та, насправді, потуранню окупанту, який дуже прагне от цієї мовчазної та сірої України.

Олексій Мустафін: Пророк на ім'я Мані. Примхлива доля засновника "світової єресі"

9 квітня 243 року перський цар Шапур I – той самий, якому згодом вдалося вперше взяти в полон римського імператора, – прийняв у своєму палаці та вислухав мандрівного проповідника Сураїка, сина Фартака. Той познайомив володаря із своїм вченням – основи якого, за його власними словами, відкрив йому сам янгол божий. Цар був настільки вражений розповіддю, що видав Сураїку охоронну грамоту і дозволив вільно проповідувати в своїх володіннях.

Ярослав Пронюткін: Символічне місце пам’яті: кенотафи як традиція, державна практика і механізм вшанування на Національному військовому меморіальному кладовищі

У традиції українського війська від княжої доби до козацького періоду існували різні форми символічного вшанування загиблих, зокрема встановлення хрестів, курганів пам'яті, пам'ятних знаків на місцях боїв або в рідних громадах. Саме ця традиція сьогодні отримує сучасне державне втілення у формі кенотафів – символічних місць пам'яті для тих Захисників і Захисниць України, чиї тіла не були повернуті, або місце поховання яких залишається невідомим.

Антон Кістол: Ab Samara Condita. Що не так із передатуванням Дніпра?

Місто-фортецю й один із найважливіших вузлів України на Сході пропагандисти Кремля послідовно вписують у межі примарної "Новоросії". У березні 2014-го проросійські сепаратисти не знайшли тут широкої підтримки й не змогли проголосити "Дніпропетровську народну республіку". Однак небезпека не зникла й досі, адже Росія продовжує висувати територіальні претензії на Дніпропетровську область як на землі, приєднані до Російської імперії та нібито колонізовані за часів Єкатєріни ІІ.