Спецпроект

Історія Голоду. Розкажіть, як ваша родина пережила 1932-1933 роки

"Українська Правда" звертається до читачів і журналістів - розкажіть, як ваша сім'я пережила Голодомор. Пам'ять про ті роки глухо відлунює в родинних переказах - іноді занадто глухо.

Голодомор - страшна сторінка в нашій історії. Настільки страшна, що про неї часто не прийнято говорити. Це те, що хочеться забути. Пам'ять про ті роки глухо відлунює в родинних переказах - іноді занадто глухо.

Давайте розповімо про те, як ми вижили.

В Музеї Голодомору є свідчення, зібрані по селах, але багато українських сімей мають власні історії, які залишаються невідомими. Часто це вже навіть не свідчення, а переказ, сімейна легенда про той час.

"Українська Правда" просить вас розповісти історію ваших рідних, які (не) пережили 1932-1933 роки - спогади свідків або родинні перекази.

Ми збираємо сімейні перекази про Велику Війну. Давайте згадаємо і Великий Голод.

Особливо цікавлять історії про людяність і гідність. Як рятували, як допомагали. Як чинили опір.

Тексти з фото надсилайте на поштову адресу istpravda@gmail.com

Закликаємо приєднуватися читачів і журналістів інших ЗМІ. Усі історії публікуватимемо в колонці автора і даватимемо на них лінки тут. 

СТАТТІ, ОПУБЛІКОВАНІ В РАМКАХ ПРОЕКТУ:

"Голова колгоспу порадив бабусі, щоб відправила маму красти колоски"

"Селянам дали два роки пільг, а потім забрали усе"

"Дві сестри втекли на Донбас. Всі інші з величезної родини вмерли" 

"Люди понаїдалися тої куті - і півхутора вимерло зразу" 

"Ваша донька не хвора, ви просто її перегодували"

"Мою прабабусю врятував сон, який вказав на сховок із зерном"

"Хліб у колгоспі родив, але весь вивозився на станцію" 

"Мені на фронті не було так страшно, як на отому полі з буряками" 

"В селі мого батька ніхто не помер. Їх врятувала татарська їжа"

 "За те, що стільком людям життя врятував - в Сибір його"

"Моя мама сиділа в калюжі крові і гралася, хлюпала долоньками" 

"Активісти забирали і одежу, і речі - а потім на базарі продавали"

"Одна родина наїлася мухоморів, щоб умерти - і завдяки їм вижила"

"Іноді мама втрачала свідомість. Але їй треба було врятувати мене"

"Із чотирьох братів і сестер мого батька померло троє"

 

 

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?

Тамара Гундорова: Українознавство, Архів і нація в часи війни

11 липня відбулася церемонія відкриття the Competence Network of Ukrainian Studies, Frankfurt (Oder) - KIU (Berlin) в університеті Віадріна. Публікуємо текстову версію виступу професорки Інституту літератури ім. Т.Шевченка та Прінстонського університету Тамари Гундорової про те, як нинішня війна з Росією руйнує не тільки життя багатьох українців, а й архіви, музеї та бібліотеки.

Петро Шуклінов: Це не спринт, це марафон

Згідно опитування Центру Разумкова значна частина українців підтримують початок переговорів з РФ (44%), але без виконання умов русскіх та Путіна (85%). Ми всі розуміємо, що рано чи пізно будуть перемовини. Можливо цього року, можливо через 10 років. Але прямо зараз перемовин не хоче Путін. Він продовжує вірити, що має шанс перемогти українців і вбити нас всіх. Як Гітлер в останні тижні перед смертю, він існує в межах своєї хворобливої уяви, де танкові колони наближаються до Берліну і перемагають НАТО.

Максим Осадчук: "Втома від війни". Що буде далі?

Скидається на те, що в суспільстві остаточно оформилися дві соціологічно помітні групи, яких породила та живить війна. Справа не в тому, що одні проукраїнські, а інші - колаборанти, зовсім ні. Представники обидвох категорій всім серцем бажають перемоги України та переробки якомога більшої кількості окупантів на хороших росіян. Різниця в уявленнях про те, чим заради цього прийнятно пожертвувати.