Спецпроект

Відкритий лист Патріарху Святославу

Після згаданої резолюції Сенату Республіки Польща українсько-польські взаємини ввійшли у фазу особливого напруження, що з огляду на національні інтереси і європейське майбутнє двох країни є ненормальним.

Предстоятелю Української Греко-Католицької Церкви Патріарху Святославу (Шевчуку)

Ваша святосте!

Як Вам відомо, Сенат Республіки Польща нещодавно ухвалив заяву з приводу 70-річчя Волинської трагедії, в якій події 1943-го року названі "етнічною чисткою з ознаками геноциду". Таким чином, український народ звинувачено у здійсненні важкого злочину, до якого насправді він не причетний.

На жаль, польські політичні й державні діячі, фактично, проігнорували відповідні звернення української сторони, в тому числі Церкви, яка застерігала, що подібний крок лише роз'ятрить давні рани, не сприятиме українсько-польському примиренню, і лише підіграє тим силам, які не зацікавленні в існуванні двох сильних європейських держав – України та Польщі.

Переконаний, що негативні наслідки рішення польського Сейму ми дуже скоро відчуємо. Адже історична і національна несправедливість, яка у даному випадку була виявлена щодо України – добрий ґрунт для різноманітних спекуляцій і подальшого нагнітання напруженості між українцями й поляками.

Відомо також, хто з цього скористає. Це будуть інші держави: передусім Росія, яка докладає чималих зусиль, щоб закрити перед Україною двері до Європейського Союзу, втягнути її в "рускій мір", а отже позбавити нас європейської і демократичної перспективи.

Дорогий владико, з 26 по 29 червня Ви перебуватимете з візитом у Польщі, де плануєте підписати спільну декларацію Католицької Церкви в Польщі, Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) та Римо-Католицької Церкви в Україні у зв'язку з 70-річницею Волинської трагедії.

Очевидно, що підписання такої спільної декларації може стати позитивним кроком для нормалізації добросусідських стосунків між Україною і Польщею. Адже високий авторитет Церкви є безсумнівним як в Україні, так і Польщі.

Однак, не можна більше допускати помилок, що їх припустилися, зокрема, польські політики, які наполягли на неприйнятних для України формулюваннях, звинувативши українців у "злочині", "етнічних чистках", "геноциді".

Водночас, на моє переконання, треба взяти до уваги позитивний досвід у врегулюванні українсько-польського конфлікту, який мав місце на Волині під час Другої світової війни. А саме консенсус, що вже був досягнутий між українською і польською Церквами, про що йдеться у заяві громадського комітету "Примирення між народами":

"Як добрий задаток, маємо на сьогодні приклади такого взаємного прощення, здійснені ієрархами наших Церков у 1946, 1987 та 2005 роках.

У 2003 році пролунали спільні заяви українських та польських інтелектуалів, а також офіційних представників обох держав – спочатку найвищих законодавчих органів, Верховної Ради України та Сейму Республіки Польща, а відтак – президентів України та Польщі. Тож на сьогодні маємо надзвичайно важливі для обох народів довершені акти взаємного прощення".

Зрештою, УГКЦ, яку Ви маєте честь сьогодні очолювати, також має великий і позитивний досвід полагодження українсько-польського конфлікту в інтересах двох народів.

Ще у 1945 році на Колегії святого Йосафата в Римі примас Польщі кардинал Ґльонд та український єпископ Іван Бучко започаткували діалог, який згодом дав можливість літургійного затвердження Акту взаємного прощення й поєднання, яке відбулося 19 червня 2005 року у Варшаві та 26 червня 2005 року у Львові.

Крім того, не можна ставити під сумнів засадничі принципи, на яких базується українська історична пам'ять, а відтак національна справедливість. Українські військові з'єднання ОУН і УПА вели збройну боротьбу проти усіх окупантів з єдиною метою – відновлення Української держави. Це була справедлива боротьба на своїй землі.

Після згаданої резолюції Сенату Республіки Польща українсько-польські взаємини ввійшли у фазу особливого напруження, що з огляду на національні інтереси і європейське майбутнє двох країни є ненормальним.

Сподіваюся, дорогий владико, що УГКЦ у Вашій особі зробить все можливе, щоб взаємини між двома великими народами – українським і польським – були по-справжньому дружніми, партнерськими. А всі, хто загинув на Волині в 1943 Іроці, були гідно пошановані.

З повагою,

Богдан Червак, голова ОУН, парафіянин Церкви Святого Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

Дивіться також:

Річниця подій на Волині збурює націоналістів в обох країнах

Історик Богдан Гудь: "Суперечки про геноцид на Волині вигідні Росії"

До поляків. Звернення екс-посла України в Польщі Дмитра Павличка

Історик Норман Дейвіс: "Іде вибірковість: поляки - жертви геноциду, а інші - ні"

Депутат Сейму Мирон Сич: "Зараз не 1943-ій, ми заслужили примирення"

Хронологія політизації історичних подій на Волині

Олексій Мустафін: Слабкість сили. Повчальні уроки Дейтона

Угода про припинення Боснійської війни 1992-1995 років увійшла до історії (та й не лише історії – адже її вважають чинною і досі) як Дейтонська. Адже була підписана президентами Боснії і Герцеговини Алією Ізетбеговичем, Хорватії Франьо Туджманом та Сербії Слободаном Мілошевичем на базі Райт-Паттерсон біля міста Дейтон в штаті Огайо.

Ярослав Кравченко : Реальний світ і фантазії лемківського мистця-самоука Епіфанія Дровняка

Свій перший пензлик Никифор Дровняк зробив зі щітки для гоління, коли працював прибиральником у перукарні. Малював найдешевшими акварельними фарбами - "гудзичками", змочуючи пензлик слиною, та крейдою на пакувальному папері чи на картоні, на списаних зошитах, на старих плакатах. У людних місцях, найчастіше при вході до Нових Лазєнек в Криніца-Здруй, викладав з торби пензлі та олівці, витягав пляшечку з водою та фарби і робив замальовки-ескізи. Поряд виставляв на продаж кілька вже завершених малюнків і "лист-прохання", де зазначав, що самостійно навчився малювати, просив у людей підтримки: "Бог Вам віддячить".

Олександр Шевцов: "Селян закопували в землю живими". Свідчення про мордування українців поляками на Львівщині 1939 року

"Осторонь дороги, у невеликому яру, лежали страшенно понівечені трупи. Це були українці, яких, за словами автора, жорстоко вбили польські підрозділи "Оборони". Жодна людина не здатна описати, з якою жорстокістю було знищено цих нещасних людей. За свідченнями місцевого цивільного населення, у лісі за цим яром мало бути ще близько 200 подібних жертв польської жорстокості. Цього видовища я ніколи не забуду. Ми обоє були раді, коли залишили позаду це місце звірячої жорстокості."

Андрій Іванець: Володимир Куткін: 100 років від народження художника, який свідчив про Голодомор і ГУЛАГ

Володимир Куткін належав до тієї нечисленної когорти митців у СРСР, які в умовах комуністичної цензури й політики "вимушеної амнезії" першими наважилися візуалізувати злочини комуністичного режиму – Голодомор 1932–1933 років та сталінські репресії. У фондах Національного музею Голодомору-геноциду зберігається унікальна колекція з понад ста його робіт, що стали вагомими мистецькими свідченнями про геноцид українського народу.