Ярослав Грицак: У відтінках - привабливість історії, якщо хочете - історичної правди

Написав про нову книжку Нормана Наймарка "Сталінські геноциди". А при нагоді прочитав ще кілька дискусій про український голод 1932-1933 р. Що дивує в окремих з них, то це якість аргументів: навіть на таку серйозну тему можна, виявляється, писати не цілком серйозні (м'яко кажучи) речі.

Лариса Чернишенко: Історія Голоду: "Ваша донька не хвора, ви просто її перегодували"

"В неї ще багато чого сховано, а в Пітері робочим по двісті грамів хліба видають! Давай шукай!" - тикав робітник маму пістолетом в плече. Вдова повзала по землі, діти плакали. І тоді мама зомліла.

Олександр Зінченко: Якби. Три сторінки для Ганді

Українцям закидають синдром жертви. Ні. Все набагато складніше: бо українці є й жертвою і катом водночас. Бо мовчання - то знак згоди. А мовчазна згода - то співучасть.

Ірина Славінська: Історія Голоду: "Мою прабабусю врятував сон, який вказав на сховок із зерном"

Уві сні до неї прийшла жінка та сказала: "Агафіє, чого ти плачеш? Он же ж у вас стільки зерна за стіною". Прадід пробив дірку - виявилося, стіна була подвійною. В ніші справді було заховане зерно.

Іван Валенчук: Історія Голоду: "Хліб у колгоспі родив, але весь вивозився на станцію"

Дід лежав знесилений на полу в чужій хаті. І раптом схопився, закричав "Їсти!" Схопив кожух, почав гризти його зубами і різати ножем з криками: "Це сало, сало, сало!" Потім ковтнув води, впав і замовк навіки.

Іда Ворс: Шевченко Quest: знайдіть десять відмінностей

Шевченко би плакав. Як знав, то сто разів подумав над проханням поховати його "на Вкраїні милій". Бо його мила батьківщина за виграшки перетворила поета та його могилу на предмет політичного та квазітворчого гендлювання. Не пройшло й двісті років.

Надія Симчич: Історія Голоду: "Мені на фронті не було так страшно, як на отому полі з буряками"

Олександра Коваленко, Катеринина мати, вже лежала і не вставала. Маленька Ліда, а їй тоді виповнилося вже 4 роки, прибіжить до неї і питає: "Бабо, ти ще не вмерла?", і знову біжить гратися. Потім прибігає, і знов питає.

Петро Кравчук: Історія Голоду: "В селі мого батька ніхто не помер. Їх врятувала татарська їжа"

Після холодного і голодного року в селі з'явилися слідчі НКВС, які почали виясняти, чому ж ніхто не помер і хто ховав хліб. А от у тих селах, де багато людей загинуло від голоду... слідство не проводили.

Олена Захарченко: Історія Голоду: "За те, що стільком людям життя врятував - в Сибір його"

Мій прадід, Степан Прокопенко, ще весною 32-го насіяв стільки квасолі - що як зібрали, то мусили поскладати її в бочечки. Вся рідня в голод їла квасолю з бочечок, пекли з неї пиріжки, з неї і лободи, варили її просто так, вся рідня.

Олександр Крамаренко: Голодомор був геноцидом. Так вважав автор терміну "геноцид"

"...Українець відмовлявся від колективізації, приймаючи радше депортацію і навіть смерть. Тому було особливо важливо пристосувати його до прокрустового зразка ідеальної радянської людини".

Степан Руденко: Історія Голоду: "Іноді мама втрачала свідомість. Але їй треба було врятувати мене"

Одна родичка розповідала мені - вже дорослому - що, прийшовши на похорон мого батька, вона побачила мене малого, худющого, що збирав кришки маленькими пальчиками, боячись загубити хоч одну.

Інна Захарова: Страшна казка про Харків

І моторошно стає мені, і огидно: невже ми всі приречені сидіти в цих чорних радянсько-пострадянських містах-болотах і боятися їхніх страшних чорних кімнат і чорних-чорних душ, які тут оселилися? (рос.)

Петро Федорченко: Історія Голоду: "Моя мама сиділа в калюжі крові і гралася, хлюпала долоньками"

Навесні 1933 року на фоні розпачу і голоду між батьками моєї матері (Артем і Ольга) розгорілася сварка: або різати корову, щоб вижити з м'ясом, або тримати корову і, можливо, мати якусь склянку молока.

Віталій Скальський: Забути війну. Друга світова не належить до ключових явищ в історії України

Якщо ми забудемо Другу світову (чи Велику вітчизняну) війну, будемо надавати їй менше уваги у засобах масової інформації, популярній літературі, щоденній життєвій практиці, ліній розколу в українському суспільстві стане менше.

Юлія Зозуля: Історія Голоду: "Активісти забирали і одежу, і речі - а потім на базарі продавали"

"Весною 1932-го року в селі стали організовувати колгоспи. Люди самі туди не йшли, бо боялися - ходили чутки, що колективним там буде все: праця, худоба і навіть жінки".

Марта Гавришко: Нова амнезія Голодомору по-українськи

Українська нація десятиліття жила, вважаючи своїх убивць за правлячу еліту. Утвердження пам'яті про жертви тоталітарного режиму вирішить низку проблем самоідентифікації і закладе можливості для національної єдності в майбутньому.

Паруйр Айрікян: Василь і Славко супроводжують мене все життя

Вірменська справа і українська справа в рамках табору стали нашою загальною справою. Приклад Стуса і Чорновола наслідували українці, росіяни, литовці, латиші, євреї.

Дмитро Стембковський: Історія Голоду: "Одна родина наїлася мухоморів, щоб умерти - і завдяки їм вижила"

Ці сухарі бабуся везла для дітей своєї старшої сестри. Двоє її дітей під час Голоду померли. Наймолодшого хлопчика забили до смерті за те, що він щось взяв з чужого поля.

Роксолана Процьків: "Кіно і німці" чи звичайний вандалізм?

Кілька ночей тому зі стіни Ленінського відділку міліції міста Харкова кудись поділася меморіальна дошка. "Тут, у колишній пересильній тюрмі, 1961 року був ув’язнений патріарх УГКЦ Блаженніший Йосиф Сліпий", - сповіщала вона.

Нестор Махно: Моя тривожна юність

Позбавлений ласки, я прожив всього декілька тижнів у своєї прийомної матері. Годували мене окремо і нерегулярно. Мати Якось, побачивши мене одного і в сльозах, мати вирішила забрати мене назад. Відтоді мати тримала мене при собі і виховувала, як могла, до 18-ти років... (рос.).