Повертаючись, вони побачили собаку, який ішов по крижині з півночі. Тварина помчала до них, вистрибуючи на радощах. Тоді вони збагнули, що це наш давно загублений Жулік. На гриві в нього запеклась кров, а від нього самого сильно відгонило тюленячим жиром: шлунок набитий, але, судячи з гострого хребта, цей стан для нього радше незвичний; у денному світлі він видається здоровим та сильним і він явно дуже радий повернутися додому.

Ім'я Ушакова - це сталінська модель Російської імперії. Зберігаючи сталінський імперський топонім, ми поза волею зберігаємо сталінські імперські міфи

Нечасто я відчуваю сентиментальну прив'язаність до предметів одягу, але маю зізнатися у ніжній любові до свого вірного форменого пальта, незмінно корисного. Йому вже щонайменше двадцять три роки, і можу засвідчити, що йому немало довелося пережити.

Його не щадили ні дощ, ні вітер, ні солоні морські бризки, ні тропічна спека, ні арктичний холод; воно пережило багато наборів ґудзиків від їхньої блискучої позолоченої молодості до позеленілої старості, але воно несе свої чотирисмужкові погони так само поважно, як колись у давнину носило одиноку тасьму із кільцем, яка засвідчувала його належність скромному другому лейтенанту

Президент Зеленський дедалі вправніше перебирається в українські шати, залишаючи осторонь історичну суть та призначення української держави. Це поки що лише фасад, за яким ховається малоосвічений радянський інженер. Проте, цей фасад є комфортним для його електората - людей, які до 2019 року вважали себе радше радянськими людьми, ніж українцями. Для таких радянський ресентимент в українських строях є прийнятною формою нової ідентичності

Нашою великою проблемою і бідою є брак знання про звичаї, побутуючі настрої і світогляд в різних куточках нашої великої і чудової (без іронії) країни

Вуличну виставку УІНП на Подолі в Києві вандали пошкодили чотири рази менш ніж за місяць! О це людям архівні факти, історичні фото і правда спокою не дає)))

Ми, нащадки тих, хто пережили страшну травму війн та штучних голодоморів осмислюємо свою ідентичність. А гастрономічна спадщина – це один із її чинників. Ми – постколоніальна країна. Ми ще добре пам’ятаємо голод, дефіцити харчів, уніфікацію кулінарних традицій та інші «фірмові» совєцькі практики приниження через їжу. Одночасно із цим творилася ідеологічно підкріплена нова гастрономічна традиція - совєцька їжа для совєцьких людей

Неділя минає за звичним розпорядком. Співи гімнів уже потихеньку стають для нас приводом для гордості. Тепер, коли всі співці у зборі, звучимо ми лунко

Квартира для середнього класу в Санкт-Петербурзі початку ХХ століття. Найчастіше це були 3-6-кімнатні квартири, з електричним освітленням, ванною і туалетною кімнатами. Доволі часто - з телефоном. Середній клас, який проживає в таких квартирах - чиновники до статського радника, офіцери до бригадира, вчителі гімназій, викладачі вищих навчальних закладів, а також від художників і письменників до інженерів, присяжних повірених (адвокатів) і лікарів з індивідуальною практикою

Щоб люди блукали в глибинах полярної ночі, терплячи у темряві найпохмуріший холод і найлютіші бурі, – це вже щось новеньке; щоб вони, попри всі напасті, витримували це впродовж п'яти тижнів, – це геройство. Так у нашого покоління з'явилося сказання, яке, сподіваюся, не обросте домислами

А ви знали, що парк Eugen Schaumanin puisto неподалік посольства України у Фінляндії носить ім'я того, хто вбив російського генерал-губернатора Ніколая Бобрікова? І що цей хлопака народився у Харкові? І що його закривавлена сорочка виставлена у Національному музеї Фінляндії?

Проблема не в тому, у кого більше грошей і хто яскравіше чи цікавіше побудує, а в тому, наскільки українське суспільство є частиною цього процесу і частиною дискусії про нього, наскільки воно розуміє і приймає цей об'єкт і каже: ось це наша пам'ять. І зрештою наскільки цей проєкт не зовнішній для українського суспільства, а внутрішній. Таке не можна нав'язати і купити не можна.

За ці дні дуже мало вартого запису, життя триває спокійно і навіть дещо монотонно. Усі ніби в порядку, жодних ознак пригнічення. Судячи з зовнішнього вигляду, поні зараз у найкращому стані за весь час; те саме стосується і собак, окрім одного-двох.

Не належу до тих, хто пропонує не звертати уваги на статтю Путіна про українсько-російські взаємини. Навпаки, Україна має сприйняти її як акт гібридної агресії і реагувати адекватно. Ключова теза Путіна, яка зафіксована у його опусі й неодноразово озвучувалася публічно - «сучасна Україна – цілком і повністю дітище радянської епохи».

Вирішила розповісти, як мені у 80-х–90-х роках довелося долучитися до «української проблеми» в нашій країні, як я стала свідомою українкою. Таких моментів було кілька, в тому числі і бесіда з представником КҐБ в Інституті математики, який почав свій допит з дивних тоді для мене питань: «хто ви за національністю?», « чи володієте ви українського мовою?», «хто в ІМ говорить українською мовою?», «з якою метою ви мандруєте по Україні?» – може, про це коли-небудь напишу докладніше.

СРСР була територією людей з обмеженим правом на пересування - сотні мільйонів десятиліттями не виїзжали за межі ⅙ частини суші. Але були винятки

Вечір спливав, я раз у раз вертався до стайні, але новини завжди були одні й ті самі: покращень нема. Ближче до півночі я зовсім підупав духом. Цілком очевидно, що вже не можна втрачати жодного поні: ми давно переступили межу запасу міцності, і тепер обставини складаються таким чином, що ми або збережемо живими усіх тварин, або ризикуємо провалити всю справу

«Нотатки з «кухні переписування історії» вийдуть восени у видавництві Наш Формат. Книга дуже вирізняється від всього, що я написав і опублікував дотепер. Вона навіть мало схожа на щось, що Ви читали в інших авторів. Це не спогади (хоч буде багато пригадування), а радше роздуми про історію в моєму житті та трохи про мою участь в історії.

Не варто й згадувати, що ніхто не відходив далеко від хатини. В суботу була моя черга нести нічну вахту і, коли треба було виходити назовні, я був просто неспроможний довго витримувати такі умови. Навіть дихати важко: дрібний сніг пробивався в усі щілини і десяти кроків проти вітру було достатньо, щоб майже обморозити лице. Щоб очистити лопать анемометра, необхідно пройти на інший бік хатини та видертись по драбині. Виконуючи цю роботу, я двічі змушений був буквально обпертись на вітер, схиливши голову та відвернувши обличчя, і отак пробиратись, хитаючись, як краб.

Ситуація з обранням генерального директора Мистецького Арсеналу несе величезну загрозу сталості молодих українських інституцій у сфері культури. Через подібні ж ігри сьогодні майже паралізовано роботу Українського культурного фонду, що має дискредитовану Наглядову раду.