Василь Овсієнко: Відзначення пам'яті Миколи Руденка - по-владному і по-людськи

Нас цілком зіґноровано: в оргкомітеті лише чиновники, які навряд чи знають, яке значення має ця постать для України. Якби влада України керувалася його економічним ученням і етичними настановами - багато проблем уже було б розв'язано.

Роман Горбик: Очі голоду: Ефіопія-Ірландія-Полісся

Мабуть, в її очах ми виглядали не надто відмінними від комсомольців, що забирали в її родини хліб. Чужі люди з чужою мовою, якимсь металевим приладдям. Спочатку позабирають - а потім ще ходять розпитують.

Тарас Фролов: Біллі Міллін і його нещасна волинка

Як і сотні інших газет "The Economist" у кінці номера публікує некрологи. Коли я вперше зіткнувся з цим фактом, то вирішив, що буду пропускати розділ Obituary. Від некрологу здебільшого чекаєш смутку та горя, а хто на таке погодиться з власної волі?

Дмитро Шурхало: Спадок хана Батия

770 років тому в Києві сталася небуденна подія. Військо хана Батия взяло штурмом теперішню столицю України , а тоді - володіння галицько-волинського князя Данила. Взагалі, Київ бачив багато завойовників, але Батий цілком міг би отримати гран-прі за величність заходу та спричинені руйнівні наслідки.

Павло Солодько: Союз дивиться на тебе (до 19-річчя смерті СРСР)

Наївно думати, що документальними фільмами про УПА, українськими вечорницями чи молитвами за гетьмана Мазепу можливо викорінити Союз. Він може відмерти тільки природним шляхом - із останнім народженим в СРСР.

Павло Подобєд: Український цвинтар у Щипіорно. Залишимо як є?..

Після 1945 року знищували не лише хрести з петлюрівськими тризубами, а й проорали все кладовище - кістки українських вояків змішались до купи...

Юрій Дорошенко: Історія Голоду: "Люди понаїдалися тої куті - і півхутора вимерло зразу"

На другий день після того ми пішли подивитися, а в нього щоки та інші місця повирізані. То люди варили те м'ясо та їли. Тоді ніхто не додивлявся, хто обрізав із людей м'ясо... Це спеціально зробили, щоб людей витравити.

Юрій Рудницький: "Орійщина" під омофором кардіолога з Міністерства культури

Чиновники Міністерства культури і туризму беруть участь у популяризації "праукраїнської мови", псевдонауки і квазірелігії - "а що тут такого?".

Ярослав Грицак: У відтінках - привабливість історії, якщо хочете - історичної правди

Написав про нову книжку Нормана Наймарка "Сталінські геноциди". А при нагоді прочитав ще кілька дискусій про український голод 1932-1933 р. Що дивує в окремих з них, то це якість аргументів: навіть на таку серйозну тему можна, виявляється, писати не цілком серйозні (м'яко кажучи) речі.

Лариса Чернишенко: Історія Голоду: "Ваша донька не хвора, ви просто її перегодували"

"В неї ще багато чого сховано, а в Пітері робочим по двісті грамів хліба видають! Давай шукай!" - тикав робітник маму пістолетом в плече. Вдова повзала по землі, діти плакали. І тоді мама зомліла.

Олександр Зінченко: Якби. Три сторінки для Ганді

Українцям закидають синдром жертви. Ні. Все набагато складніше: бо українці є й жертвою і катом водночас. Бо мовчання - то знак згоди. А мовчазна згода - то співучасть.

Ірина Славінська: Історія Голоду: "Мою прабабусю врятував сон, який вказав на сховок із зерном"

Уві сні до неї прийшла жінка та сказала: "Агафіє, чого ти плачеш? Он же ж у вас стільки зерна за стіною". Прадід пробив дірку - виявилося, стіна була подвійною. В ніші справді було заховане зерно.

Іван Валенчук: Історія Голоду: "Хліб у колгоспі родив, але весь вивозився на станцію"

Дід лежав знесилений на полу в чужій хаті. І раптом схопився, закричав "Їсти!" Схопив кожух, почав гризти його зубами і різати ножем з криками: "Це сало, сало, сало!" Потім ковтнув води, впав і замовк навіки.

Іда Ворс: Шевченко Quest: знайдіть десять відмінностей

Шевченко би плакав. Як знав, то сто разів подумав над проханням поховати його "на Вкраїні милій". Бо його мила батьківщина за виграшки перетворила поета та його могилу на предмет політичного та квазітворчого гендлювання. Не пройшло й двісті років.

Надія Симчич: Історія Голоду: "Мені на фронті не було так страшно, як на отому полі з буряками"

Олександра Коваленко, Катеринина мати, вже лежала і не вставала. Маленька Ліда, а їй тоді виповнилося вже 4 роки, прибіжить до неї і питає: "Бабо, ти ще не вмерла?", і знову біжить гратися. Потім прибігає, і знов питає.

Петро Кравчук: Історія Голоду: "В селі мого батька ніхто не помер. Їх врятувала татарська їжа"

Після холодного і голодного року в селі з'явилися слідчі НКВС, які почали виясняти, чому ж ніхто не помер і хто ховав хліб. А от у тих селах, де багато людей загинуло від голоду... слідство не проводили.

Олена Захарченко: Історія Голоду: "За те, що стільком людям життя врятував - в Сибір його"

Мій прадід, Степан Прокопенко, ще весною 32-го насіяв стільки квасолі - що як зібрали, то мусили поскладати її в бочечки. Вся рідня в голод їла квасолю з бочечок, пекли з неї пиріжки, з неї і лободи, варили її просто так, вся рідня.

Олександр Крамаренко: Голодомор був геноцидом. Так вважав автор терміну "геноцид"

"...Українець відмовлявся від колективізації, приймаючи радше депортацію і навіть смерть. Тому було особливо важливо пристосувати його до прокрустового зразка ідеальної радянської людини".

Степан Руденко: Історія Голоду: "Іноді мама втрачала свідомість. Але їй треба було врятувати мене"

Одна родичка розповідала мені - вже дорослому - що, прийшовши на похорон мого батька, вона побачила мене малого, худющого, що збирав кришки маленькими пальчиками, боячись загубити хоч одну.

Інна Захарова: Страшна казка про Харків

І моторошно стає мені, і огидно: невже ми всі приречені сидіти в цих чорних радянсько-пострадянських містах-болотах і боятися їхніх страшних чорних кімнат і чорних-чорних душ, які тут оселилися? (рос.)