Спецпроект

Кому допомагає ксьондз Залеський. Кресов'яки і зовнішня політика

Визнаючи незалежну Україну, Польща однозначно виграла, натомість програли представники великодержавного націоналізму у Москві й Берліні. Сьогодні ксьондз Ісакович-Залеський та його ідейні товариші прагнуть змінити цей результат.

Від ІстПравди: Виходець із профспілкового руху "Солідарності" 1980-х, польський редактор і публіцист Войцех Мазярський написав для "Ґазети Виборчої" колонку під назвою "Кому допомагає ксьондз Залеський" - про показові слова Тадеуша Ісакевича-Залеського.

Ісакевич-Залеський - активний діяч "кресового" руху, який зображує українців як різунів і убивць. Його риторика наближена до антиукраїнського "тоталітаризму" міжвоєнної Польщі. Він один із чільних промотерів політичного проголошення Волинської трагедії "геноцидом" (цього так і не відбулося).

Польський публіцист аналізує останні висловлювання Залеського, де кресовий [від польського "Східні креси" ("східні околиці") - території нинішніх України, Білорусі і Литви, які в 1920-39 роках входили до складу Другої Речі Посполитої - ІП] активіст закликає відмовитися від політики примирення з українцями.

-------------------

Мене дивують люди, які хочуть побачити Аушвіц або Волинську різанину. Я в Аушвіці не був, мені достатньо знань із розповідей свідків та з історичних досліджень.

Я не поїхав у Радимно на реконструкцію різанини 70-річної давності - хоча ті, які там були, кажуть, що я багато втратив. Мовляв, різанина вдалася на славу і дуже сподобалася глядачам.

"Волинська різанина стає привабливою для туристів", - так висловився у "Газеті Виборчій" Клаус Бахманн. І в цьому є якась правда. Точніше, напівправда.

Так, звичайно, частина глядачів - це були люди, які прийшли просто подивится виставу. Але організаторам заходу, на чолі з ксьондзом Ісаковичем-Залеським, ішлося далеко не про розвагу. Тож про що саме?

Упродовж тривалого часу вони брехали, що йдеться про історичну правду, яка є умовою польсько-українського примирення. Мовляв, вони мусять голосно заявити про цю правду, бо без цього ані руш.

Навіть якщо ці туманні пояснення взяти за чисту монету, то все одно вони збудовані на фальші.

Правду не завжди треба виставляти на показ. Умовою примирення часто буває саме відсування правди на бік, а не її показова демонстрація. Наприклад, твердження "у тебе криві ноги і поганий характер" може відповідати дійсності, але воно точно не поліпшить взаємин із партнером.

Щойно цього тижня ксьондз Ісакович-Залеський сказав, про що насправді йдеться. Отож ідеться не про якусь правду, а про зміну вектора зовнішньої політики Польщі, яка, на його думку, є "сліпим завулком, протореним Єжи Ґедройцем, Адамом Міхніком і Броніславом Ґеремеком".

Згадаймо, що саме мав на увазі Ґедройць та публіцисти з середовища паризького часопису "Культура", які півсторіччя тому формулювали концепції, котрі сьогодні є фундаментом польської політики. Вони твердили, що геополітичне прокляття Польщі – це її самотність між Німеччиною та Росією.

Союзники у Західній Європі надто далеко, щоб у разі потреби вони могли надати ефективну допомогу, зрештою польська незалежність для них не настільки важлива, щоб їм хотілося вмирати за Ґданськ. Ефекти цього геополітичного прокляття ми бачили упродовж двох минулих сторіч під час поділів та окупацій Польщі.

Неможливо змінити географію країни, – твердили люди "Культури", – але змінити політику можна. Польща не приречена на самотність щодо Москви й Берліна, бо на сході вона може межувати не з Росією, а з Україною, Литвою та Білоруссю.

Тож Польща повинна змінити своє ставлення до цих країн, щоб зробити з них своїх союзників. Незалежні пов’язані із Заходом держави литовців, білорусів та українців – це наша найкраща гарантія безпеки у майбутньому.

З цією метою потрібно, по-перше, відмовитися від планів повернення Польщі колишніх Східних Кресів, а по-друге – підтримувати національні прагнення українців, литовців та білорусів, упроваджувати замість негативних аукціонів взаємних претензій позитивні жести доброзичливості й солідарності.

Це логічна, проста й прозора концепція, а водночас напрочуд ефективна. Завдяки їй після падіння комунізму Центрально-Східна Європа стала простором згоди та спокою, на відміну від Балкан, де колишні антагонізми спричинили чергову різанину.

Реалізуючи заповіт Ґедройця, Польща однозначно виграла, натомість програли представники великодержавного націоналізму у Москві й Берліні. Сьогодні ксьондз Ісакович-Залеський та його ідейні товариші прагнуть змінити цей результат.

Джерело: Gazeta Wyborcza

Переклад: Ростислав КРАМАР

Дивіться також:

"Суперечки про "геноцид" на Волині вигідні Росії"

Адам Міхнік: "Річниця подій на Волині збурює націоналістів з обох боків"

Кресов'яки нагородили Колесніченка за "геноцид" у Волинській трагедії

В інтернет виклали документи про Волинь

"Культура" Єжи Ґедройця. Про поляків, які були готові простити Східні Креси

Британський історик: "Іде вибірковість: поляки - жертви геноциду, інші - ні"

Ксьондз Залєський. Як діють "борці з українцями" в Польщі

Зачароване коло національних історій. Текст Андрія Портнова

Польща-Україна: дуже важке дозрівання

Ігор Пошивайло: Музей Майдану: омріюючи майбутнє. Яка стратегія на 5 років

Маємо констатувати, що в Україні сьогодні пам’ять про Майдани притлумлюється, розвіюється під тиском розчарувань, «вигорання», нових викликів, політичних маніпуляцій. Соціологічні дослідження свідчать, що українці схильні забувати свою «гарячу історію». Особливу роль у збереженні та презентації травматичного минулого, реалізації державної політики пам’яті, а також формуванні відповідальної культури пам’яті відіграють музеї та меморіальні комплекси.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: полярне вбрання

Недоліки нашого одягу – річ суто технічна, і обговорюємо ми її надто часто, щоб зараз детально розписувати; але за результатами цього нового дослідження наших арктичних попередників можу з задоволенням зазначити, що стає дедалі очевиднішим, що наше вбрання – найкраще з усіх, що будь-коли створювали для такої мети. Єдиний виняток – можливо, для весняних мандрів краще годилися б шкури, але ця альтернатива нам не доступна. Попри це, ми постійно вносимо дрібні вдосконалення

Олександр Алфьоров: З Днем народження, гривне!

25 років тому – 2 вересня 1996 р. до обігу, на зміну гіперінфльованим купонам, прийшла гривня. Але історія наших грошей почалась задовго до того! Слово «гривня» - похідне від слова «гривна», яке походить від слово "грива"/"шия" і позначало срібний обруч, який носили на шиї і який мав свою вагу.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: «Жулік» знайшовся

Повертаючись, вони побачили собаку, який ішов по крижині з півночі. Тварина помчала до них, вистрибуючи на радощах. Тоді вони збагнули, що це наш давно загублений Жулік. На гриві в нього запеклась кров, а від нього самого сильно відгонило тюленячим жиром: шлунок набитий, але, судячи з гострого хребта, цей стан для нього радше незвичний; у денному світлі він видається здоровим та сильним і він явно дуже радий повернутися додому.