Спецпроект

У Польщі відкрито пам'ятник жертвам Волинської трагедії. ФОТО

У містечку Ґромнік Тарнувського повіту Малопольського воєводства Польщі відкрито пам'ятник "жертвам Волинської різанини". На ньому зображена карта українських земель, які в 1920-39 рр. входили до складу польської держави. Монумент розташовано біля школи.

Пам'ятник з'явився з ініціативи керівника ради повіту [аналог нашого голови районної ради - ІП] Збіґнєва Карцінського, повідомляє сайт Тарнувського повіту.

На пам'ятнику зображено жінку, яка молиться. Сайт повіту зазначає, що це зображення присвячене "кривавій неділі" 11 липня 1943 року, коли "українські націоналісти атакували 100 населених пунктів під гаслом "Смерть ляхам!" [українські науковці наголошують на недоведеності цього вельми поширеного в Польщі уявлення - ІП].

Крім цього, на пам'ятнику зображено карту українських земель (Волинська, Рівненська, Тернопільська, Івано-Франківська і Львівська області), які в 1920-1939 рр. входили до складу польської держави.

У відкритті пам'ятника взяли участь воєводський чиновник з питань освіти Александер Пальчевський і "професійний борець з українцями" ксьондз Ісакович-Залєський.

 Пам'ятник у Ґромніку

Пам'ятник розташовано в центрі Ґромніка - між школою і будівлею місцевої ради. За словами Ісаковича-Залєського, у його відкритті взяли участь сотні школярів.

Як відомо, у квітні 2013 року міська рада Варшави прийняла рішення встановити в районі Жолібож пам'ятник "Жертвам злочинів ОУН-УПА, здійснених на південно-східних землях Речі Посполитої в 1943-47 рр".

З 1999 року у Вроцлаві існує пам'ятник жертвам українських націоналістів. Подібний пам'ятник був встановлений і в Перемишлі - основою композиції він мав історію про вбитих і прив'язаних до дерева дротом дітей (злочин, який здійснили не українці, а психічно хвора мешканка польського Радома в 1923 році).

В Україні немає жодного пам'ятника українцям, замордованим Армією Крайовою та іншими польськими організаціями.

У листопаді 2012 року польський Сейм визнав героями підпільну організацію часів Другої світової війни "Національні збройні сили" (NSZ), відому участю у Голокості і знищенні мирного українського населення.

 У 1945 році підрозділ Армії Крайової замордував 365 українських мешканців села Павлокома (неподалік від Перемишля) - нібито у відповідь за убивство 11 поляків. У 2006 році президенти обох країн відкрили монументи на пошану всіх загиблих. На цьому монументі вшановують "поляків, які загинули від рук українських націоналістів"...

У квітні 2013 року в Сеймі Польщі було зареєстровано проект резолюції про визнання ОУН, УПА й дивізію "Галичи"злочинними організаціями, які вчинили геноцид щодо польського населення Східних Кресів у 1939-1947 рр".

Минулого тижня комісія Сейму (нижня палата парламенту Польщі) розглянула шість проектів резолюції щодо 70-річчя Волинської трагедії. Тільки в одному проекті - від правлячої партії - в тексті резолюції немає слова "геноцид".

Кілька днів тому Сенат (верхня палата парламенту Польщі) підтримав проект резолюції, в якому Волинська трагедія визначається як "злочин, що мав характер етнічної чистки, яка відповідає ознакам геноциду".

В жодному з цих документів не засуджуються убивства польськими націоналістами мирного українського населення - навпаки, польським військовим організаціям проголошується слава.

 ...а на цьому - українців. Однак слів "українці" і "убиті польськими націоналістами" на пам'ятнику немає. Є якісь абстрактні "трагічно загиблі"

У березні 2013 року своє звернення оприлюднила Українська греко-католицька церква, яка засудила масові убивства на Волині і закликала до примирення польського та українського народів. У квітні з закликами до взаємного прощення виступили римо-католики Волині.

Перед тим голова Римо-католицької церкви в Україні Мечислав Мокшицький повідомив, що виробити спільної позиції з УГКЦ не вдалося через те, що "запропонована греко-католиками формула "пробачаємо і просимо пробачення" є нонсенсом", а вибачатися треба тільки українцям.

На початку квітня 2013 року у Києві створено громадський комітет "Примирення між народами". Відомі релігійні та громадські діячі звернулися до українського та польського суспільства зі словами співчуття щодо взаємного протистояння часів Другої світової війни і важливості добросусідських відносин сьогодні.

У березні 2013 року голова ВР Володимир Рибак закликав голів Сенату та Сейму Польщі підтримати ініціативу щодо встановлення Дня пам’яті та примирення українців і поляків.

Волинська трагедія - обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені селянськими загонами самооборони з обох боків, Українською Повстанською aрмією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

Є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Існують різні версії подій на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч поляків та тисячі українців. В Польщі існує доволі потужний правий "кресовий рух", який використовує події 1940-х для зображення українців як різунів і паліїв.

Офіційно процес примирення розпочали у 2003 році президенти Кучма і Кваснєвський, у 2006-му його продовжили Ющенко і Качинський, відкривши у селі Павлокома пам'ятники замордованим українцям і полякам. Тоді ж українські політичні і громадські діячі попросили вибачення у поляків.

Раніше польські історики і політики (за винятком кресових організацій) згоджувалися, що під час Волинської трагедії постраждали і українці. Однак тепер керівник Інституту національної пам'яті Польщі в односторонньому порядку покладає провину за українсько-польський міжетнічний конфлікт 1940-х на українців, називаючи трагедію "різаниною" і "геноцидом".

У червні 2011 року планувалося, що президенти Янукович і Коморовський спільно візьмуть участь у відкритті меморіальних комплексів у Волинській області (убитим полякам) та Люблінському воєводстві (убитим українцям). Цього досі не відбулося.

Читайте також:

Як польське підпілля убивало українців і поляків

Діяльність польських націоналістів в Україні - текст від історика з Інституту нацпам'яті

Примирення по-польськи: УПА - злочинці, АК - герої

У Польщі нищаться пам'ятники воїнам УПА

"Терору не цуралися й поляки" - екс-президент Польщі

Про поляків, які готові були сприйняти і нові кордони, і УПА

Інші матеріали на тему "Волинська трагедія"

Микола Глущенко. «Художник» за фахом і оперативним псевдонімом розвідки

17 вересня відзначається 120-річчя від дня народження художника Миколи Глущенка. Його життя було сповнене багатьох феєричних подій, несподіваних драматичних поворотів долі і численних загадок. Окремі епізоди з його біографії породили низку легенд, які й досі бентежать уяву численних поціновувачів, мистецтвознавців, кінематографістів, письменників. Розсекречені, досі невідомі документи із Галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу розставити певні акценти у всьому цьому і пролити світло на утаємничені сторінки життя митця.

Лем. Життя не з цієї землі

«Лем. Життя не з цієї землі» — це не лише біографія Станіслава Лема, а й драматична й чесна розповідь про складну історію Центрально-Східної Європи, у якій одне з чільних місць посідає Львів першої половини ХХ століття.

Дослідження демографічних втрат унаслідок Голодомору як злочин?

В історії України було немало трагічних подій, але саме Голодомор 1932—1933 рр. залишається предметом гарячих дискусій та обговорень. І стосується це не стільки сутнісної характеристики Голодомору як геноциду Українського народу, що вже визнано в Україні на законодавчому рівні, скільки полеміки стосовно кількості втрат унаслідок Голодомору і намагання окремих істориків та юристів нав’язати саме число втрат у 7—10, а тепер вже 10—12 мільйонів як незаперечну істину, що не підлягає обговоренню.

Митці і КҐБ: скелети у шафі художника Миколи Глущенка

Попри «білий» бекграунд та декаду богемного життя в Парижі, Художнику вдалося побудувати успішну кар’єру у Радянському Союзі. Його не репресували після повернення з-за кордону у тридцятих, як-то часто відбувалося з іншими поверненцями. Натомість Глущенка часто відправляли в закордонні відрядження, він вільно зустрічався з іноземцями, які приїжджали до країни Рад, супроводжував дипломатичні візити, спокійно надсилав листи за межі СРСР та отримував посилки з іноземними книгами.