Члена ОУН (б) Андрія Куцана «Звідуна» поховали в Мюнхені біля могили Провідника.

Маючи багаторічну історію роботи з прогнозування погоди, знайому мільйон разів синоптичну ситуацію, отримані знання, навіть здобуту за роки професійну інтуїцію – з таким багажем практично неможливо синоптику допустити помилку з недбалості. Проте об'єктивно, через неможливість передбачити певні атмосферні процеси – авжеж. Я розкажу про одну свою гучну професійну помилку, якій я могла запобігти. Це сталося 1 липня 2018 року коли у Києві планувався грандіозний концерт на Софійській площі.

Багатолітній російський агент у рясі під легендованим прізвиськом "Августін", а насправді Адам Іванович Маркевич напялив на себе український камуфляж, почепив нарукавний знак бойового медика і поїхав на схід України по підрозділах Збройних Сил України з ймовірно розвідувальною задачею від своїх кураторів з Москви.

5 досі невідомих науковцям і широкому загалу листів Михайла Грушевського до співака Української Республіканської Капели Романа Кирчіва.

Якщо російська мова походить з Києва, то постає питання: чому вона так відрізняється від української мови? Спільного обидві мови справді мають багато – у лексиці, фонетиці, граматиці. Але що їх роз'єднує і дає підстави стверджувати, що російська та українська – таки різні мови, а не споріднені діалекти? Аби збагнути суть цих відмінностей, достатньо взяти будь-який російський текст і виділити в ньому слова, що не є характерними для української.

По мірі того, як котиться скандал з приводу колізій Ярослава Гуньки, міцнішає і думка, що виною всьому є всюдисущі російські ІПСО. Звісно, без них не обійшлося, але було б величезною помилкою приписувати все тільки їм. Бо, по-перше, так недалеко і в конспірологію скотитися, а після усвідомлення цього факту повністю знецінити насправді дуже вагомий — все ще! - чинник, а, по-друге, жодне ІПСО не дасть такого відгуку, як внутрішні невідрефлексовані і болісні суспільні колізії. І в нас, і на Заході.

2 серпня кремлівські методички почали розганяти на своїх помийках атаку на Євгена Коновальця. Своє «захоплення» тим фактом, що Президент України Володимир Зеленський надав 1 жовтня одному із розвідувальних батальйонів ЗСУ почесне ім’я полковника Армії УНР. Московський «Спутнік» запустив черговий фейк на свою бразильську публіку: «Євген Коновалець був засновником і першим лідером Організації українських націоналістів, яка співпрацювала з нацистами у Другій світовій війні».

У 2013-му, під час презентації книжки про Омеляна Польового, колишній вояк його загону Іван Джоджик ділився своїми спогадами про події вересня 1944-го, про командира "Остапа" та бої відділів УПА з НКВС. У цей же час ним велася мова про майора Червоної армії, який, за спогадом пана Івана, перебував при штабі загону ведучи роботу політрука. Тоді сприйняв цю інформацію не дуже серйозно, однак... З того часу минуло 10 років, пан Іван записав та видав свої спогади, а мені вдалося натрапити на сліди цього майора та ідентифікувати.

На фронті під Курдюмівкою на Донеччині загинув фотограф Володимир «Джон» Миронюк. Йому було 59 років. Свій останній репортаж він робив на позиції української піхоти, яку окупанти атакували кілька днів.

Для правильного розуміння ролі України та українців у Другій світовій війні, на чому зараз багато спекулює Кремль, та й радянського періоду історії України взагалі, на мій погляд, найкраще підходить формула, яку запопонував український правник і політолог, колишній редактор радіостанції УПА "Самостійна Україна", Богдан Галайчук в 1953 році: Україна - це нація поневолена, але державна.

Ми могли б занурюватися у причини створення Дивізії, особистісний вибір пана Гуньки, можливу альтернативу, окупаційне життя в Галичині тощо, але про це є вже написано багато статей, книг, відзнято фільмів... Але сам факт, що ціла низка шанованих, як і далеко нешанованих мною людей захотіла зробити із простого галицького юнака, чи не другого Айхманана спонукає задуматися, чи все гаразд із людьми?

Етнічна ідентичність у сьогоднішньому світі визначається не тільки походженням, а й вибором, а в Україні цей чинник став визначальним, особливо після 2014 року. Якщо ми радіємо, що в Україні понад 90 (або вже навіть понад 95) відсотків громадян ідентифікують себе як українці, то мусимо розуміти, що зростання від переписних 77 відсотків стало можливим головно за рахунок реідентифікації тих, які раніше називали себе росіянами.

27 вересня 2023 року ми взнали, що перестало битися серце одного з якщо не найвпливовіших, то точно найпопулярніших істориків Криму – Олекси Гайворонського. А ще – справжнього патріота України і друга кримськотатарського народу. З його смертю історична наука, а понад то політика кримсько-українського порозуміння зазнали непоправної втрати. Однак хочу вірити, що залишений ним інтелектуальний спадок не буде змарнований.

Історія з стареньким дивізійником Ярославом Гунькою і канадським парламентом показала ще раз, не лише те, як багато в світі українофобів і яке сильне з них лоббі, але й те, як багато серед українців тих, які не знають своєї історії і ладні йти на поводу будь-якої адженди, будь чиїх інтересів, лише не своїх національних.

Моя подружка Свєтка виходила заміж серед лютої київської зими 1987 року. Збиралася я на це зимове Свєткине весілля, як Руаль Амундсен на Південний полюс. Бо, забігаючи наперед, скажу, що того дня в Києві було побито рекорд найхолоднішого дня для тієї дати. Стовпчики термометрів опустилися відчутно нижче 30-ти градусів морозу. Я була одягнена буквально, як капуста.

У 1910 році молода українська анархістка, студентка паризького факультету медицини Тетяна Раш(ч)евська повісилася у своїй студентській кімнаті на вулиці Port Royal. Начебто від надмірної любові. 23-річну дівчину поховали у кутку кладовища Монпарнас. Дівчина зустрічалася з румунським лікарем, а той дружив із скульптором на прізвище Бранкузі. Бранкузі на той момент всього лише один з багатьох учнів Родена. За 200 франків він продає свою скульптуру "Поцілунок" для надгробної стели померлої Тетяни.

У США над Білим Домом вітер колише два прапори. Перший – зрозуміло, американський державний, з зірками та смугами. А другий під ним – майже повністю чорний. Невеликий, але помітний. І коли президент США, або будь-хто з його гостей дивиться на Білий Дім, він бачить маленький чорний прапор і згадує. Згадує, що не всі американські військові повернулися додому.

Чисельність населення «матері міст руських» давно цікавила як вчених, так і аматорів історії. Як відомо, у давньоруську добу влада не проводила переписів і навряд чи вела податкову документацію. Опосередковані відомості наративних (оповідних) письмових джерел допомогти не можуть – з них лише видно, що Київ був багатолюдним (як для середньовіччя) містом.

Мабуть, усі чули про Російський добровольчий корпус і Легион Свобода России, які навесні — влітку цього року нашуміли зухвалими операціями на російській території. Ці формування з етнічних росіян виникли в складі Збройних сил України та пліч-о-пліч із ЗСУ брали участь у відбитті російської агресії проти України. Під час Другої світової війни російський національний відділ намагалися організувати і в Українській повстанській армії.

Про Голодомор як "голод" і "голодовку" я вперше почув в Узині в середині 80-х років із розповідей баби Юлі Шемберко (Лісниченко). Тоді це була чи не основна тема розмов і спогадів на сімейних зборах і навіть на застіллях. Як по хатах у людей шукали і відбирали зерно. Як садили в тюрму за законом про "три колоски". Як у родині Лісниченків спершу харчувалися горобцями, а коли всіх пташок половили - лободою. Як сусіди їли своїх дітей, але один хлопчик зміг утекти від голодного батька з ножем.