Одним з найцікавіших періодів в історії України є, безумовно, 1649-1659 роки. Період Визвольної революції і війн з Річчю Посполитою та Московським царством. Діяльність гетьманів Богдана Хмельницького та Івана Виговського. Основні матеріали з історії цієї Доби зберігаються за кордоном, тому що Чигирин, Батурин і Глухів - козацькі столиці палали у вогні. Було б логічним шукати важливі документи у польських архівах.
Але там їх знайти неможливо, тому що шведська армія вивезла майже весь архів, давні видання і колекції до Швеції під час польсько-шведської війни у 1650-х роках - так званого "Потопу". Навіть оригінальні документи короля Владислава ІV досі зберігаються у Швеції

Іспанку просто не фіксували у документах. Дані про кількість хворих та померлих часто не збирали. Тим паче, що паралельно тривала пандемія холери. А специфічно в Україні – епідемія тифу. Холера і тиф були знайомі українським лікарям. А перед симптомами нібито застуди, яка за кілька днів вбивала людей, виявились безпорадними. Кількість жертв іспанки в Україні ми не знаємо. Можемо навести лише кілька історій про перебіг хвороби. Але, можемо точно стверджувати, що іспанка разом з іншими епідеміями руйнувала українську державність не менше, а, може, навіть, і більше від недолугих політичних кроків.

Колишній писар УПА, донський козак і чеський мільйонер. Цей цікавий "коктейль особистостей" був залучений до проведення теракту, який мав відбутися у Празі за кілька днів до падіння Третього Райху. Мета диверсії – знищити Августина Волошина, колишнього президента Карпатської України. Все ретельно спланували. Однак у вирішальний день щось пішло шкереберть

До цього часу іноді можна почути, нібито ОУН та українські повстанці боролися за етнічно чисту Україну, намагалися винищити іноетнічне населення на українських етнографічних землях чи в районах етнічно змішаного населення, щоб змінити на користь українців національний склад таких районів та забезпечити їх входження до української держави. Такі висновки робляться із подій польсько-українського протистояння на Волині та в Галичині, що є неправдивими. Водночас діяльність повстанців на Буковині значною мірою вносить корективи, а іноді і прямо перекреслює такі висновки.

Латинський обряд залишався кісткою в горлі царату і латентною загрозою для імперії. Ця ситуація вимагала від влади застосування більш вишуканих засобів боротьби. У 60-х роках ХІХ століття народилася ініціатива, яка передбачала так зване "розполячення" костьолу.

Володю Петрушенка товариші обирають керівником організації, яка спочатку носила ім'я Наливайка, а потім перейменувалась на Українську демократичну партію. Він напрацьовує програму: основним завданням є збройна боротьба проти радянської влади і створення самостійної демократичної української держави

«Змислом мойого цілого життя було, є і буде: Україна вільна, Україна соборна, Україна без холопа і без пана. Я вірю в перемогу, я вірю так сильно, що можна вмерти. З цього шляху мене не заверне ніщо: ані тортури, ані пекло тюрем, ані смерть»

У ніч на 30 червня 1946 року щонайменше в 19-ти населених пунктах 7-х районів області та безпосередньо в місті Чернівці одночасно з’явилися листівки з нагоди 5-ї річниці проголошення Української Самостійної Соборної Держави. Такою потужною пропагандистською акцією повстанці черговий раз нагадали про себе та підкреслили споконвічне бажання Буковини входити до незалежної Української держави.

Досліджуючи біографію Антона Омельченка, першого українця в експедиції на Південний Полюс під керівництвом Роберта Скотта 1910–1912 років, не можна не оминути його основної професії в Російській Імперії. Антон Лукич Омельченко мав професію жокея й набув слави на всеросійських та міжнародних перегонах і виставках, де скакав на конях свого патрона й роботодавця – Михайла Адамовича Пеховського.

Історія Південної України багата і різноманітна. Вивчаючи наукові напрацювання дослідників краю можна легко прослідкувати, що сучасні міста та села мають давню та тривалу історію становлення, розвитку та розквіту. Проте наприкінці XVIII століття, коли ці землі ввійшли до складу Російської імперії, їхня історія почала змінюватись на догоду імперським інтересам. Так зникла або викривилась історія не одного населеного пункту. Не є виключенням і “Південна Пальміра” - Одеса.

Українська листівка як засіб комунікації в українській повоєнній діаспорі представляє не тільки унікальне мистецьке явище, а як на мене, і мовну, лінгвістичну цінність. У час повоєнного тоталітаризму поштівки та музичні диски з українською музикою перетворилися на засіб підтримки рідних та близьких, як на поселеннях так і в Україні.

Останнім часом Україна завдяки наполегливій праці істориків, публіцистів, журналістів і блогерів розбірливіше дивиться на власну минувшину. Тепер без особливих зусиль середньостатистичний школяр “на пальцях” може пояснити, що Чорне море не копали древні “укри”, українську мову не вигадували в “австро-угорському генштабі”, Ленін не те, щоби не “зробив Україну”, а й узагалі тут ніколи не бував. І, найголовніше, як виявилося, не сучасні українські можновладці “переписують історію”. Її переписали радянські історики-фантасти, а нині їхню справу продовжують російські неоімперські пропагандисти.

Де мешкав і працював Микола Міхновський у Харкові? Це важливе питання для належного вшанування пам’яті основоположника української незалежності (самостійності) досі належним чином не досліджене. В Харкові, зокрема, дотепер немає йому пам’ятника.

Незважаючи на польську займанщину, українське життя в Коломиї, зглядно у молоді, дуже активне і рухливе. Діють у місті два українські покоління – батьки молодих людей, і вони самі – нове покоління українських патріотів. Оці "молоді" страждають від програної боротьби батьків, їхнього сидіння і квиління про те, що треба змиритися з фактичним станом. Натомість молоді час від часу все голосніше ставлять своїм завданням визволення рідної землі від окупантів і загарбників, особливо ті, що вже воювали за Україну

На значній частині східних земель III Речі Посполитої протягом століть розвивалися українська культура і мова. Нині польське суспільство часто не бачить або недооцінює українського виміру культурної спадщини цих земель.

Події середини XVII cт., що кардинально змінять українську історію, ми оцінюємо через кілька століть потому. Знаємо, як струсонуть вони Річ Посполиту та світ навколо неї; знаємо, до яких наслідків призведуть. Їх учасники, проте, таких знань не мали, вони діяли так, як диктувала їм тогочасна система цінностей. Цінності ж залежали від того, до якого стану людина належала, в якій частині держави жила, в якій родині народилася й чим у житті займалася. Додаймо, що історія – це не хімічний дослід, де всі елементи зважено й пораховано. Тож ми можемо хіба що здогадуватися, якого елементу виявилося забагато, а якого – забракло, щоб на позір стабільний світ злетів у повітря

10 квітня 2010 року під Смоленськом сталася авіакатастрофа польського президентського літака, внаслідок якої загинули всі 96 пасажирів і члени екіпажу, зокрема, президентська пара – Лех і Марія Качинські. Серед загиблих була й легенда «Солідарності» – Анна Валентинович. Незабаром після її смерті стало відомо про її українське походження

Через 80 років після закінчення громадянської війни Іспанія все ще не знає, що робити з останками жертв. Минуло чверть століття від смерті генерала Франсіско Франко, і родини врешті наважилися розпочати пошуки убитих рідних. Шукають їх і досі: у придорожніх ровах, засипаних криницях, на полях, у неглибоких спільних могилах.

13 березня 1948 року президент Едвард Бенеш повільно спускався сходами Чернінського палацу, де відбувалось останнє прощання з Яном Масариком. Протягом похорону президент не вимовив ані слова. Едвард Бенеш справляв гнітюче враження, котре цілком відповідало загальній атмосфері на похороні Масарика-молодшого. Після декількох інсультів фізичний стан президента був вкрай поганим. Політичні перипетії останніх місяців психологічно виснажили президента. Закінчувалась не лише політична кар’єра Едварда Бенеша – перегорталась сторінка в історії країни.Закінчувалась епоха, котру власноруч творив Едвард Бенеш – один з творців незалежності, «спадкоємець» Т.Ґ. Масарика, символ демократії, політик великих вчинків і доленосних помилок.

29 травня 1940 року народився видатний японський сумоїст українського походження Іван Боришко, або Кокі Тайхо, якого можна вважати найбільш відомим діячем Японії, пов’язаним з Україною. Попри географічну віддаленість та той факт, що дипломатичні відносини між двома країнами були встановлені у 1992 р., вони мають багату історію міжлюдських обмінів.