Коментар на чергову інтелектуальну крадіжку Вадима Колесниченка

Нехай пан Колесніченко вчиться критично переосмислювати минулі і сучасні практики свого середовища. Тоді радо дам йому дозвіл на передрук моїх робіт. А поки не прийде те свято, хай продовжує займатися інтелектуальним злодійством.

На початку квітня цього року моя стаття "Дружественные вмешательства: борьба с мифами в украинской истории XX в." з'явилася у книжці, виданій Вадимом Колесніченком під заголовким "Война или военная преступность". У книжку також включено статтю іншого історика, Пера Андерса Рудлінґа.

Пан Колесніченко не питав ані мене, ані доктора Рудлінґа дозволу передрукувати наші роботи. Не звертався він і до редакторів і видавництва, які видали збірку, де вперше появилася моя стаття.

Це тільки чергова інтелектуальна крадіжка на рахунку відомого політика Партії регіонів - бо у травні 2012 року він уже видав збірник, у якому з'явилися - без їхньої згоди - роботи науковців Ґжеґожа Россоліньского-Лібе, Пера Андерса Рудлінґа, і Тимоті Снайдера (і ще в жахливих перекладах).

До цього першого збірника пан Колесніченко хотів ще й мене запрягти, і написав з цією метою лист 27 березня 2012 року. Я йому відразу відмовив.

Повний текст моєї відмови:

"Я вважаю, що Ви занадто політизуєте цю чутливу справу. Я намагаюся опрацьовувати ці теми як науковець, і я також намагаюся противитися культові ОУН-УПА, але боюся, що Ви поляризуєте справу, заважаючи діалогу і раціональній думці в Україні".

Хочу дещо ще додати.

Я не можу погодитися з тим, коли політичні діячі використовують величезні людські трагедії на кшталт Голокосту або Голодомору як інструменти для осягнення цілей, значно нижчих у значенні від власне тих трагедій.

Маю рефлективну відразу на таке, ніби віруючий на богохульство. І, на жаль, точно такою дешевою інструменталізацією [використанням історії з політичною метою - ІП] трагічної долі мільйонів невинних людей займається п. Колесніченко.  

Я написав у своїй статті, передрукованій тепер п. Колесніченком, слова, які написані майже на його адресу:

"На мой взгляд, этот исторический и идентификационный антагонизм [протилежна історична політика помаранчевих і "регіоналів"] очень опасен для Украины.

Для политиков возможность мобилизации населения с помощью исторических символов представляет слишком большой соблазн,и они все глубже вбивают клин между регионами и еще больше поляризуют позиции.

Обеспечить людей символами всегда легче, нежели достойной медицинской помощью или доступным жильем.

Я считаю, что разрушение исторической мифологии в обоих лагерях было бы не только полезным упражнением, но также и необходимым лекарством для украинского политического контекста".

Нехай п. Колесніченко робить те саме, що я – вчиться критично переосмислювати минулі і сучасні практики свого середовища. Тоді радо дам йому дозвіл на передрук моїх робіт.

А поки не прийде те свято, нехай продовжує займатися інтелектуальним злодійством.

Дивіться також:

Як Колесніченко оскандалився перед західними істориками

Історія використовується політиками, щоб люди забули про соціальні проблеми

Як політики використовують Голодомор

Сергій Жадан про те, як влада влаштовує "війну пам'ятників"

Колесніченко вставив у "науковий" збірник фальшиві ілюстрації. ФОТО

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».