Я виходжу з Громадської ради Меморіального центру Голокосту Бабин Яр, і перед лицем Господа Бога і всього суспільства і всього єврейського народу, українського народу, і всіх людських душ, я зобов'язана сказати наступне.

І далі стоїть страшна негода. Весь день вітер дме 30-40 миль на годину; сильно мете сніг, а звечора він іще й падає. Чекаю на нагоду повернутися до Гат-Пойнту з допоміжними припасами. Ввечері послали туди сигнальну ракету, сповіщаючи, що ми успішно дісталися до табору; вони пустили ракету у відповідь.

Загинув побратим. Ярік Карлійчук, він же "Малий".
З 10-ї гірськоштурмової. Під Шумами, куля снайпера. Залишились дружина і крихітний синок.

Філіп, герцог Единбурзький, який помер 9 квітня 2021 року, майже півстоліття тому відвідав Київ. Це був перший в історії візит члена британської королівської родини в Україну. 5-9 вересня 1973 року українська столиця приймала чемпіонат Європи з кінного спорту. Філіп не лише був відомим шанувальником цього виду спорту, а й очолював світову федерацію. Взяти участь у змагання прибула і його донька - принцеса Анна

Море не виказує охоти замерзати навіть за тихої погоди. Сьогодні знову сильний східний вітер. Скидається на те, що доведеться тут іще затриматись. Тяжко, тяжко, але жити можна – а це вже щось. Не сильно здивуюся, якщо доведеться чекати тут до травня.

Є на мапі України місця, що уособлюють собою точки біфуркації нашої історії. Саме там в певний момент відбуваються події, що змінюють майбутнє. Не надто часто вони залишають по собі видимі сліди, на які ми можемо поглянути крізь час. Більш ніж три століття тому на території сучасного села Дігтярівка на Чернігівщині сталася епохальна для України зустріч гетьмана Івана Мазепи та короля Швеції Карла ХІІ. Нам дуже пощастило, що до наших днів зберігсянімий свідок тих подій – Покровська церква. Але чи житиме вона в майбутньому? Сьогодні це залежить від здатності світської та духовної влади захистити та відновити пам’ятку.

Два дні стояла навдивовижу тепла погода, небо оповите хмарами, сніжить, вітер легенький. Вчора вночі хмари розійшлися під південним вітром, а сьогодні зранку всюди навкруг нас відкрите море. Розчаровує, що крига уперто не хоче затримуватися; з іншого боку можна припустити, що вода все одно поступово охолоджується, тож щодня кризі утворюватися дедалі легше: сонце, здається, геть утратило сили, та все ж десь опівдні його промені все одно трохи прогрівають поверхню води.

У Києві 19 березня у віці 95 років унаслідок ускладнень коронавірусної інфекції померла Ольга Бондаренко – учасниця Кенгірського повстання проти жорстоких умов тримання, яке спалахнуло в одному з таборів системи ГУЛАГу в 1954 році.

Однією з табуйованих легенд Умані була постать цієї жінки, їм‘я якої промовляли лише пошепки: «антирадянщина, буржуазна націоналістка». Вона, Надія Суровцева, ще жила тоді сама у одноповерховій хаті, метрів за 500 від будинку мого дитинства

Так, так, фортуна до нас не надто прихильна. Цей місяць залишить по собі сумні спогади. Та все ж могло б бути і гірше. Тривала негода – випробування для нашого духу. Та все ж ми досить зручно влаштувалися в хатині, і, коли нам чогось і бракує, то тільки фізичних навантажень, таких необхідних, коли потураєш своєму апетиту.

Без відновлення історичної справедливості щодо українських жертв Бабиного Яру не можлива реалізація будь-якої із концепцій меморіалізації місць поховання. Щобільше, ігнорування цього питання неминуче призведе до подальшого загострення протиріч, які уже мають непримиренний характер

Цього року Україна відзначатиме 80-ті роковини початку масових розстрілів у Бабиному Яру. Наш обов’язок – гідно вшанувати пам’ять жертв цього злочину нацистського режиму незалежно від їхньої національності, віросповідання чи політичних поглядів – євреїв, ромів, українських націоналістів, полонених червоноармійців, кожного, чий земний шлях обірвався в Бабиному Яру

Таблички на Банковій треба не відмивати, а замінити. В основі цієї вивіски використаний шрифт Іжиця. Цей шрифт в так званому “старослов'янському” стилі є своєрідною візитівкою “русского міра”. Він вже намуляв око частотою використання в тих місцях, де нібито хочуть підкреслити прив'язку до сивої давнини в “скрєпній” редакції

Попередньої ночі ніхто з нашої партії не спав і всі були втомлені, як собаки. Я вирішив, що треба перепочити, але побудив усіх о пів на дев’яту вчора вранці. Перед сніданком виявили, що крижину з поні відносить геть. Спробували затримати її якорями за допомогою альпійської мотузки, але зачепитися не вдалося. То була сумна мить.

Українське історичне товариство у Польщі за підтримки Об’єднання українців у Польщі та інших українських організацій приступає до здійснення проєкту «Живі у нашій пам’яті – віртуальний український некрополь у Польщі», звертається до всіх, яким небайдужа доля відомих дочок та синів українського народу, підтримати реалізацію проєкту. Історична правда публікує їх звернення у повному обсязі.

З осені минулого року спонсорований російськими олігархами і підтриманий президентом Володимиром Зеленським Меморіальний центр Голокосту “Бабин Яр” брутально захоплює нові простори Бабиного Яру і української історичної пам’яті. Жахливі дементори, що виють вдень і вночі на єврейському цвинтарі, “синагога для роздумів” на цвинтарі православному, інсталяція в пам’ять Куренівської катастрофи, складена з цеглин, що бачили Бейліса, – чи буде цьому межа? Що може протиставити українське суспільство цей ментальній агресії?

Важливо чітко розуміти, що хамські заяви польських посадовців щодо борців за незалежність України є безпідставним і грубим втручанням у наші внутрішні справи

Він з легкістю передав клейноди УНР Леонідові Кравчукові, критикував Віктора Ющенка і не прийшов у розпач від приходу до влади Віктора Януковича. Він переконував усіх нас: президенти, прем’єри, міністри і депутати - це тимчасове, Нація і Держава - назавжди

Журналіст і блогер Станіслав Асєєв пробув у полоні 31 місяць. Із них 28 місяців його утримували на території артцентру «Ізоляція» в Донецьку, в якому російські гібридні сили облаштували неофіційну в’язницю-катівню

Спершу було досить світло, а тоді ставало темніше, аж поки ми заледве бачили під ногами. Собаки стали виказувати ознаки втоми. Десь за півтори години від початку руху натрапили на туманно окреслені витиснуті кряжі. Ми бігли поряд із саньми. Раптово Вілсон вигукнув: "Тримайтесь за сани" і я помітив, як він пірнув ногою у розсілину. Я заскочив у сани, але геть нічого не бачив. Наступної миті вся упряжка вже потопала: парами, як і йшли, вони зникали з-перед наших очей, борсаючись у спробах знайти опору.