Весь день стояв приємний помічний південний вітерець; небо ясне, температура відносно висока. Повітря знову сухе, тож намет і спорядження поступово скидають кригу, яку наростили під час хуртовини минулого тижня. Наші спальники повільно, але невпинно набираються вологи і я боюсь, що знадобиться тривалий проміжок такої погоди, щоб вони прийшли в порядок. Тим не менш, висипаємось ми в них зараз добре, хоча часу на сон зовсім не вистачає. Ми стаємо дедалі голоднішими; трошки додаткової їжі нам не завадило б, особливо для обіду

Марина Владі: "Ми сидимо на трибуні, а позаду канадські українці впродовж всього матчу голосно скандують антирадянські лозунги. Тобі боляче, ти страждаєш від цієї ненависті, з якою зіштовхуєшся в усьому світі. Ми дуже засмутились, пішли зі стадіону, не чекаючи кінця матчу"

Швидкість у нас зараз трохи більше милі з чвертю на годину, ідемо з великими зусиллями, а тим часом тіні поволі переповзають перед нами справа наліво. Скільки думок передумуєш за час цих одноманітних маршів! Які повітряні замки будуєш в надії, що полюс уже наш. Майже не відчуваємо холоду; найбільша зручність нашого становища – сонце чудово висушує. Шкарпетки та каньги щоранку майже сухі. Готувати їжу на п’ятьох значно довше, ніж на чотирьох; десь на пів години за день. Цього я при перевлаштуванні не врахував.

Що сталось під Крутами, ми знаємо. Чому – теж. Але досі не відповіли "навіщо". Знаючи це "навіщо", ми припиняємо повторювати за Вертинським, - "я не знаю зачєм, і кому ето нужно, кто послал іх на смерть недрожавшей рукой".

Бій під Крутами – один із найбільш відомих епізодів Української революції 1917–1921 років. Він відбувся 29 або 30 січня 1918 року біля залізничної станції Крути на той час Московсько-Києво-Воронезької залізниці (нині – Південно-Західної залізниці). У цьому матеріалі – про те, чому станція Крути мала стратегічно важливе значення

Микола Скрипник народився на Донбасі і був мабуть найвідомішим провідником радянської українізації цього регіону. Західні політологи означили його як одного з найяскравіших представників так званого українського націонал-комунізму. Для наших законодавців Скрипник - не заслуговує на вшанування. В списку представлено багато осіб, які ніколи себе не вважали українцями. А от українця Миколи Скрипника там немає. Не заслужив.

Домовитися з минулим — це нам, нинішнім, досягти мінімального консенсусу в уявленнях про нашу історію. Це слухати минуле і чути його. В конкретно нашому випадку — це чути мільйони голосів людей, котрих убили саме з цією метою: заставити їх замовкнути. Чути голоси тих, хто пішов на смерть задля оборони права незнайомих їм майбутніх українців на вільну дискусію у вільній країні.

Я закликаю подолати нашу залежність від минулого. Цим минулим є режим т.зв. «обмеженого доступу», ендемічними хворобами якого є бідність та авторитаризм. У всьому світі він склався історично і довгий час був нормою. Тільки що в останні двісті років все більше і більше країн виходять з нього. І майже всюди рецепт виходу один і той самий: прихід до влади політичної еліти, яка має політичну волю міняти країну.

Це не погода, а якесь божевілля. Побудив усіх о 2:30 ранку, маючи намір вирушити о 5. Було мрячно і сніжно, але загалом стерпно; однак за сніданком вітер став дужчати, а о 4:30 уже розбушувалась повноцінна південна буря. Стіни для поні знесло, зібралися великі замети, які швидко поховали під собою сани. Сильнішого літнього вітру я тут ще не бачив.

Написати нині оригінальну узагальнюючу історію України, яка б не нагадувала шкільний підручник, важко. Для цього потрібно обрати незвичний кут зору, застосувати нову оптику. Ярослав Грицак спробував зробити це. Для розгляду минулого він обрав, як пише сам, «свій улюблений інструмент — телескоп”, і його книга стала цікавою спробою розглянути українську історію з перспективи світової.

Забавний випадок трапився, коли Райт відійшов від свого поні, щоб перевірити санометр. Китайцю, схоже, не сподобалося, що його кинули, і він помчав кентером до решти. Райт на своїх довгих ногах заледве встиг перехопити цю панічну втечу, але найсмішніше було, коли старий Єгу підхопив ту саму болячку і кинувся незграбним кентером услід за Китайцем. Оскільки ми з самого початку думали, що він і на один-єдиний перехід не здатен, то бачити його в такому гідному похвали настрої – приємна несподіванка. З Крістофером і далі суцільний клопіт; боюсь, приборкаємо ми його тільки тоді, коли він знесиліє.

Заява щодо ліквідації «Міжнародного Меморіалу» та Правозахисного центру «Меморіал» російськими судами

2021 рік став для Архіву національної пам’яті справді успішним. Передусім тому, що наша установа нарешті отримала фінансування на будівництво свого приміщення – 100 мільйонів гривень. Це означає, що після півторарічної перерви відновлюється реконструкція Архіву національної пам’яті на вулиці Пухівській, 7 у Києві! Адже протягом поточного року була підготовлена вся проєктна документація.

Боротьба з Дмітрієвим, Меморіалом, свободою у Росії - це, у тому числі, і продовження гібридної війни з Україною, нашим минулим і майбутнім. Якщо і домовлятися про щось з Путіним, якщо і проводити обміни, то серед перших, разом з нашими захисниками і кримськими татарами, має бути Юрій Дмітрієв

До зимових Олімпійських ігор-2022, які відбудуться у Пекіні, залишається все менше часу. Вже вкрило снігом передмістя китайської столиці Чжанцзякоу, яке прийматиме на Олімпіаді змагання з лижних гонок, лижного двоборства, біатлону, стрибків з трампліна та фрістайлу. Україна увосьме братиме участь у зимовій Олімпіаді. Очікується, що майже 50 наших спортсменів змагатимуться у 12 видах спорту. Та чи знаємо ми, хто з уродженців земель, що входять до складу сучасної України, першим вистартував на зимових Олімпіадах? У Вікіпедії пишуть, що таким міг бути львів'янин Степан Вітковський. 1924-го року, під час Ігор у французькому Шамоні, він виступав у складі збірної Польщі у лижній гонці на 50 км. Але...

Україна гідна того, щоб її любити, не вигадуючи їй зайвих чеснот. В її історії будь-якого періоду багато героїчних сторінок, які варто вивчати та любити, співставляти з іншими країнами та находити паралелі.
А не заявляти, подібно сусідам, про «уникальный путь» та «аналогов нет». І не дозволяти ветеранам комсомолу дописувати в її літопис байки в межах своїх куцих літературних талантів. Нам цей літопис ще в світі популярізувати

Кам’янецький поліцейський суд 25 серпня 1864 року ухвалив рішення про стягнення штрафу 20 рублів сріблом з місцевої мешканки Катерини Преженковської, яку визнали винною в носінні забороненого трауру. У разі несплати визначеної суми, на міщанку чекав арешт і ув’язнення терміном на один місяць.

Ми перетворюємо наші пам'ятники і могили на сакралізовані об'єкти, до яких заборонено торкатися і підходити. Ми ставимося до них ледь не зі старозавітними поглядами і почуттями. А єдина ідея, яка бринить в ефірі – смуток і сльози. Печаль і туга. Нічого більше. І це не про пам'ять і не про повагу. Про потребу помсти. Притлумленої помсти, хай будь-кому, але відчутне бажання закрити її хоча б у сублімації

Збільшення кількості жертв Голодомору без достатніх ґрунтовних і фактологічних досліджень та верифікації їх результатів завдають непоправної шкоди відновленню та збереженню національної пам’яті українського народу.
Такий крок виставляє найбільшу трагедію українського народу як предмет маніпуляцій, де кількість жертв визначається не об’єктивними дослідженнями, а фальсифікаціями

Звернення Ініціативної групи «Першого грудня»