"Одного разу ми з Галею бродили по місту. Із напівуцілілого будинку визирнули якісь старші жінки. Вони покликали, ми до них зайшли. Тоді вже трупів ніхто не прибирав: пів будинку зруйновано, у коридорі лежить розпухлий труп, а жінки не звертали на нього уваги. Ми вже також не реагували: бачили його і байдуже".
У Галузевому державному архіві СБУ зберігається архівна кримінальна справа на Басюка Євгена Михайловича. Із її сторінок постає образ аж ніяк не правовірного радянського патріота, якого несправедливо репресувала радянська влада.
Комуністична окупація виявилася напрочуд успішною: колаборація набула нечуваних масштабів, а по собі радянські часи залишили позитивну історичну пам’ять у занадто значної частини населення. Прийшов час сказати собі та своїм дітям просту правду: ми жили у лайні й кровищі.
Політруки і командири зазвичай вважали їх потенційними зрадниками, звинувачуючи в тому, що "поки ми кров проливали у боротьбі з ворогом, ви відсиджувалися, тож тепер змийте власною кров’ю провину окупації".
Керівництво ОУН і УПА уявляло собі закінчення Другої світової війни подібним до кінця І війни – великі держави регіону мали бути зруйновані, в результаті чого мусила з’явитися політична порожнеча. В ній ОУН хотіла вибороти місце для своєї держави.
Напевно, у історії є певна гірка іронія, оскільки, відзначення 70-річного ювілею вигнання нацистських окупантів із України проходить на тлі жорстокої боротьби з іншим окупантом, який теж святкує цю дату, бо його попередні покоління теж причетні до даної події.
Якщо хочеш здивувати – найпростіше вдатися до парадоксу: гарячий сніг, холодна війна, бандерівці в Криму. Мова не про "бендерівців", якими сепаратистська влада лякала кримських обивателів, а про справжніх членів революційної ОУН. Надзвичайна історія українських повстанців у Криму, яка розказана ними самими у спогадах Івана Мор’яка та матеріалах карних справ Володимира Шарафана та Леоніда Ларжевського.